Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів: Головчук С.В.,

Розваляєвої Т.С.,

Ханової Р.Ф.,

Черпака Ю.К.,

Секретар судового засідання Александрова Я.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Південної митниці про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року,

ОСОБА_4 (далі –позивач) звернулася до суду з позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у пільговому оформлені автомобіля марки "Тойота Превія", 2001 року випуску, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 та про зобов’язання відповідача вчинити дії щодо пільгового оформлення зазначеного автомобіля без сплати мита, акцизного збору та податку на додану вартість, в зв’язку з переїздом позивача на постійне місце проживання до України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року, позов задоволено повністю.

Південна митниця, не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить доводи про те, що судами не досліджено всі докази у справі, що призвело до неправильного висновку судів по суті спору.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Оскільки судом повідомлено сторони у справі про дату та час судового засіданні, проте ні позивач, ні відповідач до суду не з’явилися, своїх представників не направили, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження та без участі представників позивача та відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24 листопада 2008 року позивач звернулась до Південної митниці з заявою про пільгове митне оформлення належного їй на праві приватної власності автомобіля марки "Тайота Превія", двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, 2001 року випуску (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 17.05.2007р.).

ОСОБА_4 з 18 червня 1985 року проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та виписана 11 листопада 2008 року в зв’язку з переїздом на постійне місце проживання до України.

Згідно довідки відділу Державної автомобільної інспекції МВС Придністровської Молдавської Республіки автомобіль марки "Тайота Превія", двигун НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, 2001 року випуску, вперше зареєстрований на ім'я позивача в МРЕО ДАІ м. Тирасполь 17 травня 2007 року, 17 листопада 2008 року даний автомобіль знятий з обліку у зв'язку з переїздом власника автомобіля на постійне місце проживання до м. Одеси.

Рішенням митниці від 25 березня 2009 року позивачу було відмовлено у пільговому оформленні автомобіля в зв'язку з тим, що згідно бази даних Державного Регістру Транспорту Республіки Молдова, транспортний засіб "Тайота Превія", двигун НОМЕР_1, кузов №. НОМЕР_2, 2001 року випуску, на обліку не знаходився, а документи Придністровської Молдавської Республіки юридичної сили на території України не мають, та запропоновано позивачу здійснити митне оформлення на загальних підставах або вивезти автомобіль за митну територію України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться громадянами на митну територію України"№ 2681-ІІІ від 13.09.2001 (далі – Закон № 2681-ІІІ (2681-14) ), дозволяється ввезення у разі переселення на постійне місце проживання на кожного повнолітнього громадянина одного механічного транспортного засобу за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності за умови, що він є власником такого транспортного засобу не менше 1-го року та за умови перебування такого транспортного засобу на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше 1-го року.

Згідно визначень, наданих у ст. 1 Закону України № 2681-ІІІ, під постійним місцем проживання розуміють місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Позивач у травні 2003 року набула громадянство України та була прийнята на консульський облік в посольстві України в Республіці Молдова, а не в Придністровській Молдавській Республіці.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач володіла транспортним засобом більше 1 року та автомобіль було зареєстровано з 17 травня 2007 року по 17 листопада 2008 року в країні постійного попереднього проживання позивача –Придністровській Молдавській Республіці, а при перетинанні кордонів Департаментом митного контролю Республіки Молдови проставлено відмітку на митній декларації позивача, що є визнанням легітимності реєстрації автотранспортного засобу позивача Республікою Молдова.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.

Документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Дану Конвенцію (997_009) підписали Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Республіка Узбекистан, Україна, а також приєдналися Азербайджанська Республіка та Грузія.

Придністровська Молдавська Республіка не є Стороною Конвенції (997_009) від 22 січня 1993 року, проте колегія суддів, виходячи з принципів адміністративного судочинства та Конвенції про захист прав та основних свобод людини (995_004) , приходить до висновку, що наслідки невизнання держави застосовуються і стосуються лише невизнаного утворення, його представників та агентів і не стосуються фізичних та юридичних осіб з невизнаних держав.

Для цілей розгляду даної касаційної скарги варто відзначити справу "Emin" проти "Yeldag" (2002 р.), яка стосувалася так званої "Турецької Республіки Північного Кіпру". Основним питанням було, чи визнає британський суд розлучення, здійснене у Турецькій Республіки Північного Кіпру, незважаючи, що Турецька Республіка Північного Кіпру не визнана Великою Британією. Застосування "Доктрини невизнання" унеможливило б визнання цього розлучення. Після ретельного аналізу судової практики Великої Британії та Сполучених Штатів Америки суддя Самнер вирішив, що виняток з доктрини невизнання у справі "Emin" проти "Yeldag" може бути зроблений щодо адміністративних та інших актів, таких як розлучення. Виходячи з цього судового рішення, акти приватного права невизнаних держав можуть визнаватися як такі, що є юридично чинними у судах Великої Британії у випадку, якщо немає заборони, встановленої законом на таке визнання і що це рішення суду не стане перешкодою для ведення урядом Великої Британії міжнародних відносин. Такий підхід значно полегшує наслідки невизнання для фізичних осіб.

В іншій справі ("R" проти "The Minister of Agriculture, Fisheries Food, ех Parte S.Р. Anastasiou (Pissouuri) and Others") основним стало питання щодо прийняття Великою Британією митних документів з Турецької Республіки Північного Кіпру. Суд Європейського Співтовариства вирішив, що митні документи не можуть бути прийняті через невизнання Турецької Республіки Північного Кіпру. Отже, Суд Європейського Союзу не підтримав позицію Великої Британії і її Закон про іноземні корпорації 1991 р., який є винятком в універсальних масштабах. Проте такий виняток відповідає потребам сьогодення, коли б публічне право та право зовнішніх зносин невизнання держав не мало негативного впливу на право приватне, на права фізичних та юридичних осіб.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при перетинанні кордону у митній декларації ОСОБА_4 була проставлена відмітка митних органів Республіки Молдова, тобто будь-яких застережень чи зауважень щодо легітимності права особи у державних органів Республіки Молдова не виникло.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності права у позивачки на здійснення пільгового митного оформлення майна, яке належить їй на праві приватної власності.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність касаційної скарги, а тому судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

Касаційну скаргу Південної митниці залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.