Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2010 року

у справі № 2а-788/09/2470 (77614/09/9104)

за позовом Малого приватного підприємства "Джокер"

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень,

У червні 2009 року Мале приватне підприємство "Джокер"звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1700 грн.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2010 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0010472304/0 від 08 липня 2008 року винесене Державною податковою інспекцією у м. Чернівці про застосування штрафних (фінансових) санкцій до Малого приватного підприємства "Джокер"в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1700 грн. В іншій частині зазначене рішення податкового органу залишено без змін.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Чернівці оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку з питань контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено Акт № 240010142304 від 25 червня 2008 року (далі –Акт).

Перевіркою встановлено порушення статті 2 Закону України № 265/95-ВР від 06 липня 1995 року "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"(далі - Закон України №265/95-ВР від 06 липня 1995 року (265/95-ВР) ), статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", Постанови Кабінету Міністрів України № 121 від 07 лютого 2001 року "Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій" (121-2001-п) .

На підставі Акта відповідачем було винесено рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0010472304/0 від 08 липня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2200 грн.

Зі змісту Акта вбачається, що в приміщенні залу гральних автоматів позивача знаходиться 5 гральних автоматів, які не були обладнанні запам’ятовуючими пристроями та не фіскалізовані. Крім того, при проведенні розрахункових операцій з надання послуг на гральних автоматах не було проведено через реєстратор суми наданих послуг у розмірі 100 грн., та не було, відповідно, видано розрахунковий документ на вказану суму.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач надає послуги у сфері грального бізнесу та у своїй діяльності використовує ігрові автомати. Виходячи зі специфіки роботи зазначених гральних автоматів, вони виступають лише як суб’єкт надання цього права, але не можуть самостійно роздруковувати розрахункові документи, а обслуговуючий персонал не може вплинути на процес надання послуги і виключений з нього.

Скаржник вважає, що оскільки в торговому об’єкті позивача розрахунки з покупцями за надані послуги здійснюються безпосередньо через гральний автомат, то останній є місцем проведення розрахунків. А відтак, позивач зобов’язаний був проводити розрахункові операції при наданні послуг на гральному автоматі через реєстратор розрахункових операцій.

Статтею 17 Закону України № 265/95-ВР від 06 липня 1995 року встановлено відповідальність суб’єктів господарювання за недотримання порядку використання реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО).

Пунктом 1 частини другої додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 121 (121-2001-п) "Про переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій" встановлено, що до 31 грудня 2006 року всі гральні автомати повинні бути переведені в режим застосування РРО.

У зв’язку з цим з 1 січня 2007 року у суб’єктів господарювання, що надають послуги у сфері грального бізнесу, виникає обов’язок застосовувати гральні автомати, що виконують фіскальні функції.

Невиконання цього обов’язку може бути підставою для накладення на суб’єкта господарювання штрафу, передбаченого статтею 17 Закону України №265/95-ВР від 06 липня 1995 року.

За своєю правовою природою зазначені штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями (стаття 238 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 218 цього Кодексу підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб’єктом господарське правопорушення. У силу частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому слід ураховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.

Таким чином, вина суб’єкта господарювання у недотриманні вимог щодо використання гральних автоматів, які виконують фіскальні функції, може бути наявна лише в тому випадку, коли існувала об’єктивна можливість ужити всіх заходів для забезпечення використання таких пристроїв.

Згідно зі статтею 12 Закону України № 265/95-ВР від 06 липня 1995 року на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року №121 (121-2001-п) "Про переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій"на Міністерство промислової політики було покладено обов’язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть необхідним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 року № 430 "Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції"до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій було включено комп’ютерно-касову систему "Фіскал", яка призначена для фіскалізації гральних автоматів.

Отже, до вказаної дати у Державному реєстрі реєстраторів розрахункових операцій України не було РРО, який би забезпечував технічну можливість виконувати фіскальні функції гральним автоматом, а у суб’єктів господарювання була відсутня об’єктивна можливість дотримання приписів Закону України №265/95-ВР від 06 липня 1995 року (265/95-ВР) у частині використання гральних автоматів, оснащених фіскальною функцією.

За таких обставин наявність вини позивача у порушенні ними порядку використання РРО під час надання послуг у сфері грального бізнесу виключається.

Таким чином, притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за використання гральних автоматів, не обладнаних фіскальними функціями, можливе лише після набрання чинності вищезазначеним наказом Державної податкової адміністрації України, яким до Державного реєстру розрахункових операцій включено комп’ютерно-касову систему "Фіскал".

Як встановлено, перевірку було проведено 25 червня 2007 року, тобто до дати реєстрації у Державному реєстрі реєстраторів розрахункових операцій України комп’ютерно-касової системи "Фіскал", яка би забезпечувала технічну можливість виконувати фіскальні функції гральним автоматом.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо безпідставного та незаконного застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці відхилити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .