Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Господарського суду Луганської області від 03.09.2007 року

у справі №9/431ад

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2007 року

у справі №22-а-3664/07

за позовом Малого приватного підприємства "Виробнича торгівельно-комерційна фірма "Приват-Коммерс"

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

та Головного управління державного казначейства у Луганській області

про стягнення бюджетного відшкодування,

Постановою Господарського суду Луганської області від 03.09.2007 року (суддя –Ворожцов А.Г.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Сіваченко І.В., судді –Бадахова Т.П., Ханова Р.Ф.), задоволено позовні вимоги Малого приватного підприємства "Виробнича торгівельно-комерційна фірма "Приват-Коммерс": стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, визначену у деклараціях за грудень 2006 року, січень-лютий 2007 року, у розмірі 357687,00 грн.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на отримання суми бюджетного відшкодування та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми податку його постачальниками в ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Луганської області від 03.09.2007 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2007 року були прийняті з порушенням норм матеріального права, Ленінська міжрайонна державна податкова інспекції у м. Луганську звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було здійснено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2006 року та за січень-лютий 2007 року, за наслідками якої складено довідку від 25.05.2007 року №665/23-6/21799042. Проведеною перевіркою підтверджено правильність формування ПДВ, який підлягає бюджетному відшкодуванню за грудень 2006 року у сумі 24241,00 грн., за січень 2007 року у сумі 33393,00 грн. та за лютий 2007 року у сумі 300053,00 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на неможливість підтвердження достовірності заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вказані періоди, що пов’язано з направленням запитів по основним постачальникам позивача та неотриманням відповіді на ці запити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що наведені обставини не можуть впливати на право платника податку отримати суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зважаючи на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів у підприємств, взаємовідносини з якими відображені у довідці, складеній за наслідками перевірки, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Крім того, порушень у питанні достовірності визначення сум бюджетного відшкодування виявлено не було, що підтверджується довідкою відповідача від 25.05.2007 року №665/23-6/21799042.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо неправомірності дій органу державної податкової служби, якими платнику податків відмовлено у наданні податкової вигоди, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Інші статті цього Закону (168/97-ВР) , так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, досліджені судами попередніх інстанцій докази давали їм підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своїм постачальникам.

За наведених обставин, контролюючий орган не мав жодних правових підстав відмовляти у наданні бюджетного відшкодування, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 357687,00 грн. відповідає правильному застосуванню п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Луганської області від 03.09.2007 року у справі №9/431ад та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.11.2007 року у справі №22-а-3664/07 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.