К-21015/08-С Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - 13.07.2010 Прийняття

У березні 2007 року Акціонерне виробничо-комерційне товариство відкритого типу "Рівненська кондитерська фабрика"звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0002102340/3/23-121 від 15.02.2007 року.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 17.10.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 року у даній справі позов задоволено частково; визнано нечинним податкове зобов’язання в частині нарахування у сумі 28452 грн., в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було порушено положення п.17.2 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. 96 Закону України № 2285-ІV від 23.12.2004 року "Про державний бюджет України на 2005 рік".

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.07.2006 року по 18.08.2006 року відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2006 року.

За результатами перевірки встановлено порушення пп.3.1.1 ст.3, п.4.1 ст.4, абз.4 п.5.9 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток та несвоєчасно нараховане податкове зобов’язання та відповідно прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002102340/0/23-121 від 04.09.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання в сумі 43119,00 грн.

Внаслідок адміністративного оскарження відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002102340/3/23-121 від 15.02.2007 року, згідно якого позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 41975,30 грн.

При прийняті вищезазначеного рішення податковий орган посилався на те, що за перевіряємий період позивачем неправильно скориговано валовий дохід у декларації з податку на прибуток підприємств та неправильно визначено приріст балансової вартості.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому позивачем самостійно виправлено помилки допущені у визначені скоригованих валових доходів оподаткованого прибутку, проте на думку податкового органу позивач повинен був, але не сплатив штраф у розмірі 5% від суми недоплати за той період в якому допущені помилки.

Задовольняючи позов в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 38452 грн., суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Згідно з абз. 1 п.17.2 ст. 17 Закону №2181-III передбачено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання мину періодів, зобов’язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновок ДПІ у м. Рівне про заниження позивачем приросту балансової вартості запасів суперечить п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якої податковий облік приросту (убутку) ведеться стосовно тих запасів, вартість придбання (поліпшення, зберігання) яких включена до складу валових витрат. Однак вказані суми не включалися до складу валових витрат, а тому висновок про заниження приросту балансової вартості запасів є безпідставним

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.04.2007 року було призначено судово-бухгалтерську експертизу, за підсумками якої встановлено, що за результатами діяльності за 2005 рік у позивача податкового зобов’язання не виникало, а навпаки завищено об’єкт оподаткування та податок на прибуток, натомість податковий орган в порушення п.4.2.2 ст. 4 Закону №2181-III під час перевірки врахували лише заниження валового доходу і податку на прибуток та безпідставно не врахували завищення позивачем об’єкту оподаткування і відповідно завищення податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в усіх випадках висновки відповідача про неправильне визначення податкового зобов’язання зроблені на підставі висновків про заниження скоригованого валового доходу без урахування валових витрат за кожний період, тобто без з’ясування чи було занижено податкове зобов’язання за відповідний податковий період.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств в сумі 38452,1 грн.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 року та постанову Господарського суду Рівненської області від 17.10.2007 року по справі № 17/20 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.