Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Головчук С.В.,

Розваляєвої Т.С.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Червоногвардійської районної адміністрації (далі –УПФ) про перерахунок сум та визнання дій неправомірними, -

У серпні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. 18.05.2006 року йому була встановлена 1 група інвалідності, замість раніше встановленої 2 групи. Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується інвалідам 1 групи у розмірі 60 мінімальних заробітних плат. Посилався на те, що відповідно до частини 2 статті 48 вказаного Закону у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Оскільки вказана різниця була йому виплачена у меншому розмірі, ніж це передбачено вказаною статтею, просив суд визнати такі дії відповідача неправомірними та стягнути на його користь недовиплачену компенсацію в сумі 5155, 20 гривень.

Постановою Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 13 вересня 2006 року позов задоволено. Визнано дії УПСЗН неправомірними. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 недоплачені суми одноразової компенсації у розмірі 5155 гривень. Стягнуто з УПСЗН на користь держави судовий збір у розмірі 51 гривня.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2007 року постанову суду першої інстанції скасовано та постановлено нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Статтею

48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ) (тут і далі в редакції, чинній на час спірних правовідносин) і, зокрема, абзацом другим частини першої цієї норми передбачено виплату інвалідам 1 групи одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, у розмірі 60 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини 2 статті 48 вказаного Закону у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

Статтею третьою вказаної статті передбачено, що виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Встановлено, що ОСОБА_6 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. 18.05.2006 року йому було встановлена 1 група інвалідності замість раніше встановленої 2 групи. Виплата компенсації при переході на іншу групу інвалідності відповідачем була здійснена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) у розмірі 94, 80 гривень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"призупинено дію, зокрема, абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону № 796-ХІІ в частині виплат компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Ця норма Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) не була скасована чи визнана неконституційною в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Суд визнав правомірними дії відповідача, що полягали у виплаті позивачеві на момент встановлення 1 групи інвалідності різниці у компенсаціях у разі у 2006 році виходячи з розміру, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 562, і правильно скасував рішення суду першої інстанції.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 КАС підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.