Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бутенка В.І., Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя - доповідач),

Лиски Т.О., Мойсюка М.І., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Петровської районної в місті Донецьку

ради (далі – УПСЗН) на постанову Петровського районного суду міста Донецька

від 12 травня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2008 року справу за позовом ОСОБА_6

до УПСЗН про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення,

У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначав, що є інвалідом 3 групи, належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і згідно зі статтею

48 Закону України від 28 лютого 1991 року "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ), і має право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат на рік, а не в розмірах, що упродовж 2002-2007 років визначалися УПСЗН виходячи з відповідних постанов Уряду. Просив визнати неправомірною відмову УПСЗН виплатити заборгованість, стягнути з відповідача на його користь недонараховану суму щорічної допомоги на оздоровлення з урахуванням коефіцієнта індексації (всього 7131,05 гривні).

Постановою Петровського районного суду міста Донецька від 12 травня 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 - 2007 роки в сумі 2900 гривень.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано неправомірними дії УПФ та стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік в сумі 1590 гривень. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, безпідставність позовних вимог просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове рішення –про відмову в позові.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з його участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Задовольнивши вимоги позивача в частині, що стосується 2007 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що виплата позивачу щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідачем здійснювалась у 2007 році у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (90 грн), а не в розмірі, встановленому статтею 48 закону № 796-ХІІ (4 мінімальних заробітних плати). Законом № 796-ХІІ (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. Натомість частиною першою статті 67 зазначеного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати.

Судом апеляційної інстанцій при ухваленні рішення у цій справі в частині задоволення позовних вимог (щодо визнання протиправними дій відповідача з виплати допомоги на оздоровлення та стягнення сум за 2007 рік) не дотримано правил застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що пунктом 30 статті 71 Закону від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було зупинено на 2007 рік дію Закону № 796-ХІІ (796-12) в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, зокрема абзацу третього частини четвертої його статті 48. Це положення визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) щодо неконституційності положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) (далі –Рішення КС (489-16) № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) ).

Матеріалами справи встановлено, що щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік відповідачем виплачено позивачу 18 квітня 2007 року. Тобто їх здійснено відповідачем до прийняття Рішення КС № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, в цьому випадку на момент одержання ОСОБА_6 у 2007 році щорічної допомоги на оздоровлення існувала колізія нормативно-правових актів, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір зазначеної допомоги. Залишилося поза увагою суду, чи можна вважати реалізованим позивачем право на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у разі виплати йому цього виду допомоги в сумі 90 грн., тобто в повному розмірі, визначеному Постановою КМ № 562 (562-2005-п) , до визнання Рішенням № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) неконституційним пункту 30 статті 71 Закону № 489-V.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахував суд апеляційної інстанції під час розв’язання спору в цій частині позовних вимог, чим порушили правила застосування норм матеріального права, помилково надавши перевагу положенням абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону № 796-XII при розв’язанні спору в частині вимог позивача щодо дій УПСЗН у 2007 році. Судова колегія вважає правомірними дії відповідача, що полягали у виплаті позивачеві щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у березні 2007 року виходячи з розмірів, установлених Постановою КМ № 562 (562-2005-п) .

Тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог стосовно 2007 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині –про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України

суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи

встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Петровської районної в місті Донецьку ради задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня

2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік в сумі

1590 грн скасувати.

У цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 рік відмовити.

В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2008 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено в порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.