К-16152/09-С Про стягнення невиплачених коштів - 22.06.2010 Прийняття

за позовною заявою ОСОБА_6 до Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення невиплачених коштів,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 9 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_6 звернулася до Обласного центру з нарахування і виплати пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області з позовом про стягнення недоотриманих коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в порушення статей 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідачі виплачують їй, як особі, яка постійно проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, грошову допомогу та додаткову пенсію у розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за період з 1 жовтня 2002 року по 30 вересня 2005 року Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області (далі –УПСЗН) заборгувало їй 2321 гривню 70 копійок, а Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області (далі –УПФ) –7635 гривень 80 копійок.

Просила суд стягнути з відповідачів недоотримані нею кошти.

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 9 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з УПСЗН на користь позивача 2070 гривень 20 копійок за період з 1 березня 2003 року по 30 вересня 2005 року, та з УПФ 7635 гривень 80 копійок за період з 1 жовтня 2002 року по 30 вересня 2005 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги УПФ посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, пенсіонером, яка постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 –населеному пункті, що належить до території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач одержувала передбачені Законом (796-12) доплати і компенсації в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , які протягом тривалих років не змінювалися і не відповідають розмірам, встановленими іншими законами України.

Зазначений висновок судів відповідає вимогам закону (796-12) , з огляду на наступне.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 5 своєї постанови від 1 листопада 1996 року № 9 (v0009700-96) ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам при розгляді справи необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції (254к/96-ВР) , так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закону) передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30 процентів від мінімальної заробітної плати для громадян, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Частинами 1, 2 статті 39 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, до пенсії проводиться доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом (796-12) передбачалася виплата щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у сумі, кратній мінімальній заробітній платі, що склалася на відповідний період, і не визначена можливість встановлення конкретних сум компенсацій і доплат. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , усупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (який встановив розмір щомісячних допомоги та доплати як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати) установлено конкретні розміри таких допомоги й доплати у твердій грошовій сумі.

З часу прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, встановлені нею розміри щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення не змінювалися, у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово зростав, щорічно затверджувався новий бюджет.

Статтею 1 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13 грудня 2001 року № 2896-ІІІ розмір мінімальної зарплати встановлений з 1 січня 2002 року у розмірі 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року –165 гривень на місяць. Статтею 1 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року № 372-IV розмір мінімальної зарплати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року –205 гривень на місяць.

Зі змісту цих статей не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а навпаки, статтею 2 передбачено обов’язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

У подальшому, Законом України (1328-15) "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2003 року" від 25 листопада 2003 року № 1328-IV розмір мінімальної заробітної плати був встановлений з 1 січня 2004 року у розмірі 205 гривень на місяць, а з 1 листопада –237 гривень на місяць. Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2005 року у розмірі 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні.

Встановлений у 1996 році розмір щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства й доплати до пенсії громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення, як зазначалося вище, протягом тривалого часу не змінювався.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з питання підвищення розміру вказаних виплат не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, підлягають застосуванню саме статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та відповідні Закони України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент –Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім –своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статей 37, 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до 2006 року не призупинялась.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні відносини сторін, а тому ухвалені ними судові рішення, відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, підлягають залишенню в силі.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 9 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року –без змін.