Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду міста Києва від 15.03.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007

у справі № 32/23-А (22а-1983/07)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Новойл"(далі –ТОВ "Новойл")

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – не з’явились,

відповідача – Стеценка О.Л., Шкодича Ю.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.07.2006 № 0004662305/0.

Постановою господарського суду міста Києва від 15.03.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007, позов задоволено з мотивів наявності у позивача виданих йому постачальником товару належним чином оформлених податкових накладних, які підтверджують факт сплати ТОВ "Новойл"відповідних сум ПДВ постачальникові у складі ціни товару. За висновком попередніх інстанцій, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку позивач не може бути позбавлений права на отримання податкової вигоди з підстав порушення його контрагентом податкової дисципліни.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального права та невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що контрагентом позивача –товариством з обмеженою відповідальністю "ІнКонТелМ"(далі - ТОВ "ІнКонТелМ") - не було сплачено відповідну суму податку до бюджету з мотивів наявності пільг в оподаткуванні на підставі статей 9, 32 Закону України "Про іноземні інвестиції", а тому податкові накладні мали були складені названим постачальником відповідно до вимог підпункту 7.2.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що:

- на підставі генерального договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 10.01.2005 № 10/01, укладеного ТОВ "ІнКонТелМ"(продавець) та ТОВ "Новойл"(покупець), у січні 2005 року позивачеві було поставлено нафтопродукти на загальну суму 20 822 851,39 грн. (у тому числі 3 470 475 грн. ПДВ);

- в ході проведеної ДПІ виїзної планової перевірки ТОВ "Новойл" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2005, оформленої актом від 23.06.2006 № 271/23-5/32207791, було виявлено факт безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними ТОВ "ІнКонТелМ", що призвело до заниження податкових зобов’язань з ПДВ за січень 2005 року на 3 470 475 грн.;

- за наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2006 № 0004662305/0, на підставі якого ТОВ "Новойл"було визначено суму податкових зобов’язань з ПДВ у розмірі 5 205 713 грн. (у тому числі 3 470 475 грн. за основним платежем та 1 735 238 грн. штрафних санкцій).

В основу прийняття цього акта індивідуальної дії податковим органом було покладено висновок про наявність у названого контрагента позивача пільг в оподаткуванні, обумовлених статусом ТОВ "ІнКонТелМ"як підприємства з іноземними інвестиціями, що виключає право позивача на отримання податкової вигоди.

У справі, яка розглядається, попередні судові інстанції дійшли висновку, що наявність у платника податку –позивача –виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено цим Законом (168/97-ВР) , порядку, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати податку .

У розгляді цієї справи судові інстанції не перевірили доводи ДПІ щодо наявності у контрагента позивача (ТОВ "ІнКонТелМ") пільг в оподаткуванні як у підприємства, у статутному фонді якого 75% належить українсько-польському спільному підприємству товариству з обмеженою відповідальністю "Тайстра", тобто як у підприємства з іноземними інвестиціями.

Так, податковий орган посилався на приписи статті 9 Закону України "Про іноземні інвестиції", за змістом якої у тому разі, коли наступне спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій.

В силу ж вимог частини другої статті 32 цього ж Закону у випадках, коли законами України встановлюються нові види податків, які були в них відсутні на момент прийняття цього Закону, існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільняються від них на строк, передбачений в цьому Законі (2198-12) для новостворених підприємств з іноземними інвестиціями.

Відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було встановити наявність (або відсутність) у названого постачальника позивача права на складання податкової накладної з урахуванням вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Для цього судовим інстанціям необхідно було вичерпно з’ясувати питання, чи поширювалися на ТОВ "ІнКонТелМ"пільги в оподаткування, установлені Законом України "Про іноземні інвестиції" (2198-12) , дослідивши, зокрема, коли було зареєстроване назване товариство, чи було воно правонаступником підприємства з іноземними інвестиціями у розумінні Закону України "Про іноземні інвестиції" (2198-12) , чи існувало рішення суду, яким визнавалося право цього товариства на пільгове оподаткування тощо.

Лише за наслідками встановлення названих обставин можна дійти вмотивованого висновку щодо наявності або відсутності у ТОВ "ІнКонТелМ"права на складення податкових накладних як підстави для включення позивачем відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно ж до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 15.03.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2007 у справі № 32/23-А (22а-1983/07) скасувати.

Справу № 32/23-А (22а-1983/07) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.