Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Смоковича М.І.,

Мироненка О.В.,

Мороз Л.Л.,

Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року та на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську (далі –УПФ) про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок раніше призначеної державної та додаткової пенсії, виплата яких передбачена статтями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позовні вимоги обґрунтував тим, що належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, й отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вважаючи, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам, встановленим цим Законом (796-12) , звернувся до УПФ з заявою про приведення їх у відповідність. Однак, відповідач відмовив йому у цьому.

Просив суд визнати такі дії відповідача протиправними та стягнути на його користь недоплачену пенсію у сумі 64146 гривень 99 копійок та зобов’язати УПФ здійснювати виплату пенсії, відповідно до положень статей 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в подальшому.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФ щодо відмови перерахунку ОСОБА_6 пенсії, та стягнуто на користь позивача недоплачену з 1 січня 2005 року по 28 вересня 2005 року та з 2 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року державну та додаткову пенсії в сумі 61171 гривня 19 копійок. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року, постанову суду першої інстанції змінено, резолютивну частину викладено в іншій редакції. Визнано протиправними дії УПФ щодо відмови перерахунку ОСОБА_6 пенсії, та зобов’язано здійснити перерахунок із 1 січня 2005 року по 28 вересня 2005 року та з 2 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року, виходячи із встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги УПФ посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ встановлено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною 4 статті 54 цього Закону, що визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, встановлено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по ІІІ групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з статтею 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії, відповідно до статті 53 зазначеного Закону, здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вірно виходив з того, що обов’язок по нарахуванню, та виплаті пенсії покладається на Пенсійний фонд України, відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 (121/2001) . А, відтак, суд не вправі перебирати на себе повноваження органу, на який такі повноваження покладені.

Втім, колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду, в частині визначення періоду, за який УПФ зобов’язано здійснити перерахунок пенсії позивачу.

Перевіркою за матеріалами справи встановлено, що позивач отримував пенсію у відповідності до положень статей 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в період із 23 листопада 1994 року по 27 вересня 2005 року та з 3 січня 2006 року до цього часу.

Відтак, висновки апеляційного суду, що УПФ зобов’язане перерахувати пенсію ОСОБА_6 за період із 1 січня 2005 року по 28 вересня 2005 року та з 2 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року є помилковими, а тому підлягають зміні в цій частині.

В задоволенні ж решти позовних вимог було відмовлено.

Однак, у позовних вимогах, позивач ставить питання про зобов’язання УПФ здійснювати виплату пенсії, відповідно до положень статей 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"і надалі.

Підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) статтю 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"викладено в новій редакції, згідно з якою особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи –30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи – 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу –15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Підпунктом ж 15 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) частини третю і четверту статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"замінено чотирма частинами та зазначено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 - 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження: по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Однак, зазначені положення рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнано неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності підпунктів 12 і 15 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) указані правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали, то УПФ з 22 травня 2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу пенсію відповідно до статей статтями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Отже суд першої інстанції, приймаючи рішення у грудні 2008 року, а апеляційний суд у червні 2009 року, повинні були перевірити правильність нарахування пенсії УПФ позивачу з огляду на його позовні вимоги щодо подальшої виплати пенсії відповідно до вимог чинного законодавства.

Однак, не дивлячись на те, що ці позовні вимоги судами не досліджувались, в їх задоволенні було безпідставно відмовлено.

Оскільки, відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а зазначені обставини не були встановлені судами, то прийняті у справі рішення обох інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позову з направленням справи, в цій частині, до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 227 КАС України судові рішення обов'язково скасовуються з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не може бути усунений ухваленням додаткового рішення.

При новому розгляді судам слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 223, 225, 227, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року змінити в частині періоду перерахунку пенсії ОСОБА_6, вказавши його таким: "з 1 січня 2005 року по 27 вересня 2005 року та з 3 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року.

В частині відмови в задоволенні позову постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2009 року скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.