колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І, Кобилянського М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про визнання дій щодо відмови в призначені пенсії неправомірними та зобов’язання призначити пенсію за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 вересня 2004 року,

У вересні 2003 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеною скаргою в порядку, передбаченому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 5 червня 2000 року № 35 та наказом військового прокурора Південного регіону України від 8 червня 2000 року № 13/ос був звільнений з військової служби в запас (з посади старшого помічника військового прокурора - начальника слідчої частини військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України) за пунктом 65 "з"(за власним бажанням) Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу з призначенням пенсії за вислугу років як військовослужбовцю. На момент призначення пенсії загальний стаж роботи позивача складав 22 роки 4 місяці. В зв’язку із внесенням 12 липня 2001 року змін до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"позивач набув право на призначення пенсії за вислугою років як працівник прокуратури. Проте відповідачі відмовили йому у призначені пенсії за вислугою років у зв’язку з недостатністю стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії відповідно до вимог статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", оскільки навчання у Військовому Краснознаменному інституті з 5 серпня 1981 року по 22 липня 1986 року не є строковою військовою службою, тому до стажу роботи може бути зараховано лише половина строку навчання в зазначеному вищому юридичному закладі. Крім того, відповідачами до стажу роботи не був зарахований у пільговому обчисленні як один місяць служби за півтора місяця період проходження служби в органах військової прокуратури у віддаленій місцевості з 1 вересня 1986 року по 17 лютого 1992 року.

Просив визнати незаконними рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 22 січня 2004 року та рішення управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська від 4 березня 2004 року, від 8 квітня 2004 року про відмову у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"; визнати незаконною відмову відповідачів у зарахуванні періоду проходження навчання Військовому Краснознаменному інституті до строкової військової служби та строку навчання у вищому навчальному закладі, а також періоду проходження служби у віддаленій місцевості на пільгових умовах (один місяць служби за півтора місяця) до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до положень статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"; зобов’язати відповідачів зарахувати період проходження навчання Військовому Краснознаменному інституті до строкової військової служби та строк навчання у вищому навчальному закладі, а також період проходження служби у віддаленій місцевості на пільгових умовах (один місяць служби за півтора місяця) до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до положень статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"; зобов’язати відповідачів призначити пенсію за вислугою років як працівнику прокуратури відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру"з часу першого звернення з заявою, тобто з 18 серпня 2003 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2004 року задоволено частково скаргу ОСОБА_2 Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру". Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська призначити ОСОБА_2 з 31 грудня 2003 року пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 вересня 2004 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2004 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_2, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Апеляційний суд, постановляючи рішення про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що суд не звернув увагу на строки звернення зі скаргою відповідно до статті 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року та не перевірив чи передбачає чинне законодавство право пенсійного фонду щодо обчислення пільгового строку для призначення заявнику пенсії за вислугу років відповідно до спеціального закону –статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" та прийшов до висновку, що "суд не установив факти та відповідні їм правовідносини, обставини, за захистом яких направлено звернення заявника зі скаргою в суд, рішення постановлено з порушенням вимог ст.ст. 202, 202-1, 203 ЦПК України, що перешкоджає суду апеляційної інстанції досліджувати нові обставини, докази, які не були предметом судового розгляду".

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 307 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року (чинного на момент звернення до суду і розгляду спору), яка передбачає підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справа розглянута неповноважним суддею;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі.

Таким чином, необхідність додаткової перевірки чинного законодавства не є підставою для направлення справи на новий розгляд.

Крім того, виплата пенсії має триваючий характер, а тому ставити питання про відмову у задоволенні скарги через пропущення строку звернення до суду не можна.

За правилами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин, коли судом апеляційної інстанції в ухваленому судовому рішенні не наведено аналіз правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права, встановлення обставин справи та обґрунтування їх доказами, тобто не виконані вимоги процесуального закону щодо апеляційного перегляду судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 вересня 2004 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.