колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г.,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

за участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Контрольно-ревізійного управління у Львівській області про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, з листопада 2003 року працював на різних посадах в Контрольно-ревізійному управлінні у Львівській області. Наказом начальника Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 13 квітня 2007 року № 91-о ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного контролера-ревізора відділу контролю у сфері державної власності 13 квітня 2007 року на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за вчинення прогулу без поважних причин 13 березня 2007 року. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки 13 березня 2007 року був відсутній на роботі в зв’язку з хворобою та перебував на амбулаторному лікуванні. В цей день позивач викликав додому лікаря. Проте лікар ОСОБА_2 прийшов 14 березня 2007 року та з цього дня по 23 березня 2007 року оформив листок непрацездатності. Крім того, 13 березня 2007 року позивач звернувся до комунального закладу "Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом", де здав відповідний аналіз. В зв’язку з погіршенням стану здоров’я 16 березня 2007 року був госпіталізований в реанімацію Городоцької центральної районної поліклініки. 23 березня 2007 року ОСОБА_1 був затриманий та взятий під варту співробітниками Жовківського РВ УМВС України у Львівській області за підозрою у вчиненні злочину. 1 квітня 2007 року його звільнили з під варти без пред’явлення обвинувачення у вчиненні злочину.

Просив визнати наказ начальника Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 13 квітня 2007 року № 91-о нечинним, зобов’язати відповідача поновити його на роботі на посаді провідного контролера-ревізора відділу контролю у сфері державної власності з 13 квітня 2007 року та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Городоцького районного суду Львівської області від 21 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визназнано нечинним начальника Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 13 квітня 2007 року № 91-о про звільнення ОСОБА_1 Зобов’язано Контрольно-ревізійне управління у Львівській області поновити ОСОБА_1 на посаді провідного контролера-ревізора відділу контролю у сфері державної власності з 13 квітня 2007 року з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 7 173,93 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 року апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління у Львівській області було задоволено частково, а постанову Городоцького районного суду Львівської області від 21 вересня 2007 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального і матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судом першої інстанції встановлено, що Наказом начальника Контрольно-ревізійного управління у Львівській області від 13 квітня 2007 року № 91-о ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного контролера-ревізора відділу контролю у сфері державної власності 13 квітня 2007 року на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за вчинення прогулу без поважних причин 13 березня 2007 року. Відповідно до листка непрацездатності серії ААМ № 326025 від 14 березня 2007 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні та був звільнений від роботи в період з 14 березня 2007 року по 23 березня 2007 року. Згідно з довідкою комунального закладу "Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом"від 12 квітня 2007 року № 244 позивач 13 березня 2007 року перебував в цьому закладі, де йому було проведено передтестове консультування та забір крові на ВІЛ-інфекцію.

Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"від 12 грудня 1991 року № 1972-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право:

на медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;

одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції.

Згідно зі статею 31 цього Закону відмова особі у реалізації її права на проведення медичного огляду з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, проведення такого огляду без попередньої згоди особи, яка обстежується, неналежне виконання медичними та фармацевтичними працівниками або працівниками інших сфер своїх професійних обов'язків, що призвело до зараження іншої особи (або кількох осіб) вірусом імунодефіциту людини, відмова в поданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим або хворим на СНІД, а також розголошення відомостей про проведення медичного огляду та його результати медичними працівниками та працівниками органів прокуратури, слідства, дізнання та суду тягне за собою відповідальність, встановлену законом України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, зазначив, що перебування ОСОБА_1 на прийомі комунального закладу "Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом"не можна вважати поважною причиною неявки на роботу, оскільки будь-яких медичних даних для необхідності такого відвідування суду не представлено.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, адже позивач скористався своїм правом на медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, яке гарантоване державою, та за порушення якого встановлена відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 протиправним, зобов’язання відповідача поновити позивача на роботі та виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 226 зазначеного Кодексу, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 4, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2008 року скасувати, залишивши в силі постанову Городоцького районного суду Львівської області від 21 вересня 2007 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.