Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченко А.О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П., представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 по справі № 15/286/06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агора"

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агора" (далі –Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва правонаступника Центральної МДПІ у м. Миколаєві (далі –ДПІ, орган податкової служби, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.02.2006 № 002532330/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2 032 780,50 грн.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2006, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 по справі № 15/286/06, позовні вимоги задоволено повністю. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем правомірно віднесено певні суми до податкового кредиту за облікові періоди: травень –листопад 2003 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих продавцем, та договорів, які на момент розгляду справи є чинними.

На зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, у якій ставить питання про її скасування та відмову в задоволенні позовних вимог, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення –рішення було те, що позивачем в порушення п. 1.3 ст. 1, пп. пп. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7, п. п. 9.1, 9.2, 9.3, 9.6 ст. 9, п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" ПДВ за результатами фінансово –господарської діяльності з контрагентом (ТОВ "Агротехноснаб"), установчі документи якого визнано недійсними на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 23.07.2004, та на підставі податкових накладних, які заповнені неналежним чином, а саме, завірені підписом без зазначення прізвища особи, яка їх склала, до податкового кредиту було віднесено суми ПДВ за облікові періоди: травень –листопад 2003 року.

Судами також встановлено, що у травні - листопаді 2003 року на підставі договорів № № 30/04 та 03/05 Товариство придбало у контрагента послуги та товар. У проведенні розрахунків за отримані товар та послуги мали місце операції з використанням векселів, раніше емітованих третьою особою.

У зв’язку з отриманням послуг та товару від ТОВ "Агротехноснаб" позивачем на підставі виданих контрагентом податкових накладних суму ПДВ у відповідному місяці було віднесено до податкового кредиту.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі –Закон №168/97ВР).

Так, правила формування податкового кредиту визначені п. п. 7.4 –7.6 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (далі –Закон № 168/97ВР), в тому числі у зв’язку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами відповідно до пп. 7.2.6 цього Закону (168/97-ВР) ) на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону (168/97-ВР) - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Датою ж виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг), у відповідності з пп. 7.3.1 зазначеного Закону (168/97-ВР) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Виходячи з норм пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР надані податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ.

Незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат з ПДВ до податкового кредиту.

Також судами встановлено, що в податкових деклараціях з ПДВ за період: травень –листопад 2003 року контрагентом позивача відображені податкові зобов’язання з поставки послуг та товару Товариству.

Крім того, юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Враховуючи викладене, судами попередньої інстанцій правомірно встановлено наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) необхідні для формування податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 по справі № 15/286/06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.