Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області про зобов’язання щодо перерахунку пенсії та доплати,

05.03.2008р. ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області з позовом, відповідно до уточнюючих вимог якого просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) неправомірними, та зобов’язання відповідача з 01 січня 2008 року призначити йому (позивачу) державну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком в сумі 3 760 грн. 00 коп., додаткову пенсію у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком у сумі 352 грн. 50 коп., а також встановлену законом доплату на території радіоактивного забруднення в розмірі мінімальної заробітної плати – 515 грн. 00 коп.; зобов’язати відповідача виплатити несплачену суму, як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належною сумою, а також доплату за проживання на території радіоактивного забруднення за період з 01.10.2006р. по 01.01.2008р. в загальній сумі 34 812 грн. 66 коп.

Позивач зазначив, що він є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому повинен отримувати основну та додаткову пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Посилаючись на те, що розмір призначеної і виплачуваної йому пенсії не відповідає розмірам, встановленим цим Законом, та на відмову відповідача привести його у відповідність з останніми, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними і зобов’язати його усунути зазначені порушення, провівши відповідні перерахунки; крім того, він зареєстрований та постійно проживає в м. Вишгороді Київської області, яке віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю, в зв’язку з чим просив зобов’язати відповідача провести перерахунок доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2008 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2009 року скасовано постанову суду першої інстанції; позов задоволено частково: зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу згідно ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, за період з 05 березня 2007 року по 01 січня 2008 року; зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу згідно ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"пенсію як інваліду 2 групи, інвалідність якого пов’язана з Чорнобильською катастрофою, за період з 05 березня 2007 року по 01 січня 2008 року; зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення за період щомісячно з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідно до ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В касаційній скарзі зроблено посилання на порушення судом норм матеріального права, зокрема ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ч. 2 ст. 99 КАС України, ст. 268 ЦК України.

Заперечень не надійшло.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги.

Приймаючи оскаржувані рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 99, 100 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду з позовом 07 жовтня 2008 року, а тому, враховуючи річний строк на звернення до суду, права позивача підлягають захисту з 07 жовтня 2007 року.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропуск строку звернення до суду позивач мотивує тим, що про порушене право він дізнався із засобів масової інформації після прийняття рішення Конституційним судом України.

Доводи щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, тому колегія суддів вважає, що позивач пропустив його без поважних причин.

Посилання на можливість застосування до даних правовідносин положень ч. 1 ст. 268 ЦК України є невірним, оскільки в першу чергу при розгляді спорів даної категорії розглядається питання щодо неправомірності дій чи бездіяльності державного органу, до яких не можуть бути застосовані поняття строків позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) , оскільки такі правовідносини є суто адміністративними.

Таким чином суд апеляційної інстанції вірно визначився з періодом, на протязі якого відповідач повинен провести відповідні перерахунки та виплати позивачу.

Крім того, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір виплат відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (796-12) . Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , якими встановлено виплату за статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу Управлінням Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області відповідних коштів: з 01 січня по 08 липня 2007 року, - положення Закону України "Про Державний бюджет України"були діючими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушень ст. 19 Конституції України відповідачем у спірних відносинах на час проведення виплат не вбачається.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .