Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Добропіллявугілля"та Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року

у справі № 2-а-10578/08

за позовом Державного підприємства "Добропіллявугілля"

до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання податкового боргу безнадійним та списання податкового боргу, -

В травні 2008 року Державне підприємство "Добропіллявугілля"(далі –ДП, позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило зобов’язати Добропільську об’єднану державну податкову інспекцію (далі –ОДПІ, відповідач) визнати податкову заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 37 150 696,22 грн. безнадійним податковим боргом та списати податковий борг в розмірі 37 150 696,22 грн. з додержанням вимог статті 18 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, який затверджений наказом ДПА України від 14 березня 2001 року № 103 (z0016-02) .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за позивачем обліковується податковий борг в сумі 37 150 696,22 грн. за платежами, по яких сплинув строк позовної давності 1095 днів, встановлений підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону № 2181-ІІІ. Позивач вважає, що безнадійний податковий борг, у тому числі штрафні санкції та пеня, нараховані на такий податковий борг, підлягають списанню на підставі підпункту 18.2.1 пункту 18.2 статті 18 Закону № 2181-ІІІ.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року, позовні вимоги задоволені частково. Зобов’язано ОДПІ визнати податкову заборгованість з податку на додану вартість в розмірі 13 017,00 грн., визначену податковими повідомленнями-рішеннями № 0000072640 від 23 грудня 2004 року та № 0000572340 від 04 січня 2005 року, безнадійним податковим боргом та списати з карток особового рахунку податковий борг в розмірі 13 017,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про списання податкового боргу в сумі 13 017,00 грн. вмотивовані тим, що вказана сума податкових зобов’язань була визначена позивачу податковим органом шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000072640 від 23 грудня 2004 року, № 0000572340 від 04 січня 2005 року та не стягнута ОДПІ протягом 1095 днів від дня узгодження податкового зобов’язання.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до норм статті 15 Закону № 2181-ІІІ 1095-денний строк визначення податкового зобов’язання та стягнення податкового боргу можливо застосовувати тільки у випадку, коли податкове зобов’язання визначається податковим органом, а тому у випадку самостійного визначення податкових зобов’язань норми підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону № 2181-ІІІ застосовуватись не можуть.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ДП та ОДПІ оскаржили їх в касаційному порядку.

ОДПІ в касаційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, з мотивів порушення норм матеріального права, та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити.

ДП також посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Пред’явивши в суді позов про визнання податкової заборгованості безнадійним податковим боргом та його списання, позивач вказав, що станом на 01 травня 2008 року у нього за даними бухгалтерського обліку існує податкова заборгованість з податку на додану вартість, яка виникла за період 2004-2005 роки, та не погашена на теперішній час, в розмірі 37 150 696,22 грн.

Вказана заборгованість виникла на підставі декларацій та уточнюючих розрахунків, копії яких маються в матеріалах справах, а також податкових повідомлень-рішень № 0000072640 від 23 грудня 2004 року та № 0000572340 від 04 січня 2005 року.

В ході розгляду справи ОДПІ наполягала на тому, що вказана позивачем сума податкової заборгованості в розмірі 37 150 696,22 грн. відповідно даних карток особового рахунку платника, сплачена ним в повному обсязі у 2005-2006 роках, а сума заборгованості, яка обліковується за даними його картки обліку, виникла на підставі інших декларацій, а не тих, на які посилається позивач. При цьому, ОДПІ послалась на те, що нею були спрямовані кошти, які надходили від позивача на погашення податкового боргу, що виникав в порядку календарної черговості, та погашаючи цей борг попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, вона діяла на підставі та в межах, що передбачені пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ. Сума заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 37 150 696,22 грн. ніяким чином не обліковується у податковому органі, а тому фактично в особовому рахунку платника неможливо провести будь-які дії з вказаною позивачем сумою.

Проте, вирішуючи даний спір по суті, суди не звернули увагу на дані протилежні позиції позивача та податкового органу щодо наявності у ДП податкового боргу в розмірі 37 150 696,22 грн. Питання наявності чи відсутності у позивача вказаної суми податкового боргу судами взагалі не досліджувалось.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Однак, судами попередніх інстанцій, в порушення вказаних норм процесуального права, не було досліджено всіх обставин справи.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову зроблено без повного з’ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому, суду слід врахувати, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків при його сплаті, зокрема, з метою погашення податкового боргу.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги Державного підприємства "Добропіллявугілля"та Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.