Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги,-

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 липня 2007 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто на користь позивача з відповідача недоплачену разову грошову допомогу як учаснику війни за 2004-2007 роки в сумі 3456,64 грн., 494,65 грн. в рахунок відшкодування витрат від інфляції внаслідок несвоєчасно проведених виплат та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 150,58 грн., а всього 4101,87 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області задоволено частково. Рішення суду першої станції скасовано. Прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику війни за 2004,2005 та 2007 роки у сумі 2429,64 грн., 230,52 грн. в рахунок відшкодування втрат від інфляції внаслідок несвоєчасного проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником війни.

Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасники війни мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Фактично позивач отримав у 2005 році –50 грн., у 2006 році –50 грн., у 2007 році –55 грн. Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (ст..44), Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) та від 20 грудня 2005 року №3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) (ст.30), Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) (ст.71), якими визначено, що в 2004 році вказана допомога не виплачувалась, а в інші роки виплачувалась відповідно 50 грн., 50 грн., та 55 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) та Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2004 та 2007 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2004,2005 та 2007 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 27 липня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.