Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни,-

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області в виплаті позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня в розмірі семи та восьми мінімальних пенсій за 2004-2007 роки. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік у розмірі 517 грн,64 коп., за 2007 рік у розмірі 2 920 грн.48 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2008 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни 2 групи.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що інваліди війни 2 групи мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та Законом України "Про Державний бюджет України"на 2007 рік (489-16) інвалідам війни, до яких відноситься позивач, в 2004 році та 2007 році передбачена виплата щорічної разової допомоги в твердій грошовій сумі.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) та Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2004 та 2007 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2004 та 2007 роки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.