Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С.Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України про визнання дій неправомірними, про стягнення недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги учасникам бойових дій,-

Постановою Євпаторійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними виплату позивачу щорічної грошової допомоги в розмірі меншому ніж гарантовано йому державою України в 2003-2005 роках. Стягнуто з Державного бюджету України, розпорядником, якого є Державне Казначейство України, шляхом списання на користь позивача 3 684,66 грн.. В частині визнання неправомірним дій управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради відмовлено.

Постановою Апеляційного суду АР Крим від 22 квітня 2008 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради задоволено частково. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради на користь ОСОБА_1 4 064,10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду апеляційної інстанцій скасувати посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником бойових дій та інвалідом війни І групи. Також судами встановлено, що позивач у 2003 та 2004 роках отримував грошову щорічну допомогу, як інвалід ІІ групи.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасники бойових дій мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, інваліди І групи - 10 мінімальних пенсій за віком, інваліди ІІ групи –8 мінімальних пенсій за віком.

Фактично позивач отримав у 2003 році –120 грн., у 2004 році –160 грн., у 2005 році –400 грн. Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) (ст..28), Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) (ст..44), Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) якими визначено, що зазначені роки вказана допомога виплачувалась в твердій грошовій сумі.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року (v020p710-04) , яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2004 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2004 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2003,2004, 2005 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Євпаторійської міської ради задовольнити частково.

Постанову Євпаторійського міського суду АР Крим від 08 листопада 2007 року та постанову Апеляційного суду АР Крим від 22 квітня 2008 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.