Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Карась О.В., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04-11.04.2006

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006

у справі № 2-23/715-2006А

за позовом Чорноморського районного споживчого товариства (далі –Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним рішення ДПІ про застосування фінансових санкцій від 25.02.2005 № 0000702303/1.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 04-11.04.2006, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006, позов задоволено з мотивів відсутності у податкового органу повноважень на застосування фінансових санкцій в порядку статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а також з підстав фактичної наявності у позивача ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами у період, охоплений перевіркою.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх судових інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, ДПІ зазначає, що статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу"та пунктом 6 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 № 790 (790-2003-п) , прямо передбачено право відповідача як на проведення перевірки щодо дотримання суб’єктами господарювання вимог названого Закону, так і на застосування до таких суб’єктів санкцій за вчинені порушення під час здійснення ліцензійної торгівлі. За посиланням ДПІ, відсутність у місці торгівлі Товариства ліцензії на право здійснення торгівлі тютюновими виробами обґрунтовує правомірність застосування до позивача оспорюваних санкцій.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведеної ДПІ перевірки господарської одиниці (належного позивачеві ларька) щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, оформленої актом від 22.12.2004 № 000654, було виявлено, зокрема, факт реалізації Товариством однієї пачки сигарет за ціною 4 грн. без наявності відповідної ліцензії у місці проведення торгівлі. За реузльтатами проведеної перевірки ДПІ було прийнято спірне рішення, згідно з яким до Товариства було застосовано фінансові санкції у сумі 1700 грн.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судами також було з’ясовано факт придбання позивачем ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими виробами серії АА № 792596 зі строком дії з 06.04.2004 по 06.04.2005, однак на момент проведення названої перевірки зазначену ліцензію не було пред’явлено контролюючому органові, що підтверджується, зокрема, поясненнями продавця (а.с. 68).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для застосування податковим органом фінансових санкцій до позивача за порушення останнім правил здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

Одним з основних мотивів задоволення цього позову судами зазначено відсутність у відповідача компетенції стосовно накладення стягнень згідно з оспорюваним рішенням.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Так, повноваження органів державної податкової служби України визначені Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) .

Відповідно до статті 1 цього Закону до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі –органи державної податкової служби).

Згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на Державну податкову адміністрацію України покладено функцію безпосереднього виконання, а також організації роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану з проведенням роботи по боротьбі з незаконним обігом алкогольних напоїв та тютюнових виробів, веденням реєстрів імпортерів, експортерів, оптових та роздрібних торговців, місць зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів; застосування у випадках, передбачених законодавством, фінансових санкцій до суб'єктів підприємницької діяльності за порушення законодавства про виробництво та обіг спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; здійснення заходів щодо вилучення, знищення або передачі на промислову переробку алкогольних напоїв, знищення тютюнових виробів, що були незаконно вироблені чи знаходилися у незаконному обігу.

За порушення норм Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (481/95-ВР) щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами статтею 17 цього Закону встановлено, що посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб’єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України .

Попередні судові інстанції, зазначивши у рішеннях, що ДПІ не є органом уповноваженим на здійснення перевірок та накладення штрафів за порушення Закону (481/95-ВР) , оскільки вона не є органом уповноваженим видавати ліцензії на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, не звернули увагу на те, що ДПІ є іншим органом, якому Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) надано таке право.

Таким чином, під час застосування до Товариства штрафу згідно з оспорюваним рішенням податковий орган діяв у межах визначеної законом компетенції.

Водночас не можна погодитися з правомірністю застосування до позивача таких санкцій.

У статті 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" зазначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) –це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Відповідно до частини шостої статті 15 цього ж Закону роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в тому числі її виробниками, за наявності у них ліцензій.

Частиною другою статті 17 названого Закону передбачено, зокрема, що у разі роздрібної торгівлі тютюновими виробами без наявності ліцензій до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1700 гривень.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що підставою для застосування до суб’єкта господарювання оспорюваного штрафу є, зокрема, здійснення реалізації тютюнових виробів без одержання відповідної ліцензії.

В даному ж разі, як установлено судами, позивачем було отримано спеціальний дозвіл, який засвідчує право Товариства на роздрібну торгівлю тютюновими виробами, тоді як фактично контролюючим органом було накладено на позивача штраф за відсутність цієї ліцензії у місці торгівлі на момент проведення перевірки, що не відповідає вимогам частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

За таких обставин слід погодитися з висновком попередніх інстанцій про неправомірність застосування до позивача заходів відповідальності згідно з оспорюваним рішенням.

Разом з тим, необхідно зазначити, що позовні вимоги Товариства полягають у визнанні недійсним рішення ДПІ про застосування фінансових санкцій від 25.02.2005 № 0000702303/1. Втім суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав назване рішення податкового органу нечинним . При цьому попередні судові інстанції не звернули увагу на те, що вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним –індивідуального акта. Адже нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта –визнання його нечинним.

Таким чином, визнавши оспорюване рішення ДПІ нечинним, судові інстанції фактично вийшли за межі позовних вимог.

Однак з огляду на повноту встановлення судами усіх обставин даної справи та з урахуванням того, що неправильність висновків судів у справі та викладені порушення судами норм матеріального та процесуального права призвели до ухвалення помилкового рішення по суті спору лише в частині, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти в порядку статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04-11.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 у справі № 2-23/715-2006А змінити, замінивши в абзаці другому резолютивної частини постанови господарського суду Автономної Республіки Крим від 04-11.04.2006 слова "визнати нечинним" словами "визнати недійсним".

3. В решті постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04-11.04.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 у справі № 2-23/715-2006А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.