Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Кіровограді (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2006

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2006

у справі № 6/123

за позовом відкритого акціонерного товариства "Кіровоградпродтовари"(далі –ВАТ "Кіровоградпродтовари")

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 22.06.2006 позов задоволено частково; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 05.08.2005 № 0015331800, № 0015341800, № 0015351800, № 0015361800, № 0015371800, № 0015381800, № 0015391800, № 0015401800, № 0015411800, № 0015421800, №№ 0015431800 з мотивів їх застосування до позивача штрафних санкцій поза межами 1095-денного строку давності, установленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі –Закон) та зобов’язано відповідача внести зміни до картки особового рахунку земельного податку платника шляхом виключення відповідних сум штрафів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 (з урахуванням винесення апеляційним судом додаткової постанови від 21.02.2008) назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 05.08.2005 №№ 0015431800 та зобов’язано контролюючий орган виключити з картки особового рахунку ВАТ "Кіровоградпродтовари"суми штрафів за цими рішеннями; в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що передбачений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону строк не поширюється на застосування штрафних санкцій.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що штрафні санкції згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями були застосовані до позивача за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань з земельного податку.

При цьому у розгляді цієї справи суди дійшли різних висновків щодо моменту, з якого розпочинається перебіг строку застосування до платника штрафних санкцій. Так, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову у повному обсязі, зазначив про необхідність відліку цього строку з останнього дня граничного терміну подання розрахунку зі сплати земельного податку, тоді як за висновком апеляційного суду зазначений строк для застосування штрафних санкцій в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону повинен обчислюватися з дня погашення податкового боргу платником.

Згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом (2181-14) , не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 1.2 статті 1 Закону податкове зобов’язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом (2181-14) або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 цієї ж норми Законі (2181-14) податковий борг (недоїмка) –це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 названої статті штрафна санкція (штраф) –це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пунктом 17.3 статті 17 вказаного Закону встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що сума штрафних санкцій за змістом Закону (2181-14) є складовою податкового зобов’язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону.

Чинне законодавство не містить норми, яка б встановлювала початок перебігу строку для визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобов’язання за платежем із штрафних санкцій, в тому числі застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону.

Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобов’язання, а підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, перебіг строку давності для визначення суми податкового зобов’язання зі штрафу, передбаченого цією правовою нормою, починається з дня, наступного за днем сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.

Правильність такого тлумачення правових норм підтверджується і приписами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону, за змістом якого штраф за затримку сплати податкового зобов’язання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу. У випадку ж обчислення строку застосування штрафу з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, затримка платником сплати узгодженого податкового зобов’язання понад 1095 днів взагалі унеможливлювала б накладення на такого платника стягнень в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив позов у частині нарахування позивачеві штрафних санкцій поза межами 1095-денного строку з моменту фактичного погашення відповідних сум податкового боргу та обґрунтовано відмовив у позові стосовно накладення на ВАТ "Кіровоградпродтовари" штрафу за порушення граничних строків сплати земельного податку у межах цього строку.

Відтак підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Кіровограді залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2006 у справі № 6/123 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.