Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Конюшка К.В.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача: Радутний О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 року

у справі № 11/543А

за позовом відкритого акціонерного товариства "Київміськбуд-2"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення

У жовтні 2006 року відкрите акціонерне товариство "Київміськбуд-2"звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення від 26.09.2006 року № 0002492312/2, яким визначено податкове зобов’язання зі збору за право використання місцевої символіки у загальній сумі 98616,04 грн., з яких 67607,10 грн. - сума основного платежу, 31008,94 грн. –сума штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що назва його підприємства не відноситься до місцевої символіки, тому податковим органом неправомірно визначено йому податкове зобов’язання зі збору за право використання місцевої символіки та штрафні санкції.

Постановою господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 року, позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 26.09.2006 року № 0002492312/2.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведеної податковим органом перевірки позивача за період з 01.10.2005 року по 01.04.2006 року було складено акт від 23.06.2006 року № 2658/2920/23-09-04012661 (далі –Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки податковий орган податковим повідомленням-рішенням від 26.09.2006 року № 0002492312/2 визначив податкове зобов’язання зі збору за право використання місцевої символіки за період з 1 квартала 2005 року по 1 квартал 2006 року включно у загальній сумі 98616,04 грн., з яких 67607,10 грн. - сума основного платежу, 31008,94 грн. –сума штрафних (фінансових) санкцій.

Донарахування збору здійснено відповідачем у зв’язку з використанням позивачем слова "Київ"у власній назві. При цьому, податковий орган посилався на статті 12, 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори"(далі –Декрет № 56-93), пункти 4.1, 6.2, 6.3 Положення про збір за право використання символіки м. Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 09.03.2006 року № 149/3240 "Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.02.1994 № 7 "Про введення збору за право використання символіки м. Києва" (ra0149023-06) .

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, зазначили, що позивач не використовував жодного з видів місцевої символіки, передбачених частиною 2 статті 12 Декрету КМ України "Про місцеві податки і збори", який застосовується до даних правовідносин, як акт вищої юридичної сили, порівняно з "Переліком назв об’єктів та історичних пам’яток, що відноситься до місцевої символіки", затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.1996 року № 39 (ra0039017-96) .

На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 143 Конституції України, яка є Основним Законом України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему оподаткування"від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ (далі – Закон № 1251-ХІІ (1251-12) ) одним з принципів побудови системи оподаткування є єдиний підхід, який полягає у забезпеченні єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядок сплати податку, підстав для надання пільг.

Як вбачається з підпункту 9 пункту 2 статті 15 Закону № 1251-ХІІ, збір за право використання місцевої символіки відноситься до місцевих зборів (обов’язкових платежів).

Частиною 3 статті 15 Закону № 1251-ХІІ передбачено, що місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Пункт 49 статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні"відносить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади.

Відповідно до статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Пунктом 76 "Переліку назв об’єктів та історичних пам’яток, що відноситься до місцевої символіки" (ra0039017-96) , в редакції Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.01.1996 року № 39, назву "Київ"включено до переліку назв об’єктів та історичних пам’яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку.

Згідно зі статтею 12 Декрету № 56-93 збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних та фізичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем по справі використовується у власній назві символіка міста (а саме: назва "Київ") в комерційних цілях шляхом здійснення підприємницької діяльності без отримання відповідного Дозволу на право використання символіки м. Києва, без нарахування та сплати збору за право використання вказаної символіки в порушення положень ст.ст. 12-19 Декрету № 56-93.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вимога про визнання нечинним може стосуватися лише нормативно-правового, а не індивідуального акта. Проте, у справі, що розглядається, суди розглянули вимоги позивача щодо визнання нечинним індивідуального акта –податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову та визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.09.2006 року № 0002492312/2, яким визначено податкове зобов’язання зі збору за право використання місцевої символіки у загальній сумі 98616,04 грн., з яких 67607,10 грн. - сума основного платежу, 31008,94 грн. –сума штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне на підставі статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 15.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2007 року у даній справі скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України (2747-15) .