Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

за участю представників:

при секретарі: Савченку А.В.

позивача: не явка

відповідача: не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 року

у справі № АС-27/79-07 (22-а-464/2007)

за позовом Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

У лютому 2007 року Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004931501/0 від 29.12.2006 року

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання. Так, податковим органом суми податку на додану вартість всупереч визначеного платником призначення платежу, відносились на погашення податкового боргу.

Постановою Господарського суду Харківської області від 04.04.2007 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 року постанову Господарського суду Харківської області від 04.04.2007 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"оскаржило його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказаний судовий акт з мотивів порушення названим судом норм матеріального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Сторони або їх уповноважені представники у судове засідання не з’явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку з питання порушення податкового законодавства позивачем, за результатами якої складено Акт № 636/15-039/08326540 від 27.12.2006 року (далі –Акт перевірки).

За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України №2181-ІІІ від 21.12.2000 року "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"(далі – Закон України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року (2181-14) ).

На підставі Акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004931501/0 від 29.12.2006 року про зобов’язання КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"сплатити штраф у сумі 7871,60 грн.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у податкового органу повноважень щодо зміни призначення платежу визначеного позивачем та зарахування відповідних сум у рахунок погашення податкового боргу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом. А тому, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, які визначені Законом України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 (2181-14) року.

Проте, суд касаційної інстанції не може у повній мірі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України №2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відповідно до приписів підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України"Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції (z0377-04) ) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції (z0377-04) . При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції (z0377-04) реквізит "Призначення платежу"платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Тобто, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України №2181-ІІІ від 21.12.2000 року слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Законом України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з даними податкової декларації з податку на додану вартість № 14251 від 19.08.2006 року (декларації за липень 2006 року) у графі 8.1 визначено до сплати в бюджет податок на додану вартість у розмірі 64410,00 грн.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року визначено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону для подання податкової декларації.

Узгоджена сума податкового зобов’язання була перерахована позивачем відповідно до платіжних доручень № 904 від 23.08.2006 року в розмірі 4471,00 грн., № 921 від 31.08.2006 року в розмірі 36400,00 грн. та № 1005 від 19.09.2006 року в розмірі 23539,00 грн.

Тобто, позивачем було порушено граничні строки сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у розмірі 23539,00 грн. по платіжному дорученню № 1005 від 19.09.2006 року.

Незважаючи на правильність висновків суду першої інстанції стосовно відсутності порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у розмірі 36400,00 грн. по платіжним дорученням № 904 від 23.08.2006 року та № 921 від 31.08.2006 року, відсутність розмежування судом сум штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих по вказаним платежам, та сум штрафних (фінансових) санкціях по платіжному дорученню № 1005 від 19.09.2006 року в розмірі 23539,00 грн. унеможливлює прийняття Вищим адміністративним судом України нового рішення по суті спору відповідно до приписів статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 04.04.2007 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2007 року в даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України (2747-15) .