Головуючого: судді Сіроша М.В.

Суддів: Бим М.Є.

Гордійчук М.П.

Матолича С.В.

Харченка В.В.

секретар судового

засідання Бака О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ямпільському районі на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Середино-Будському районі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ямпільському районі про стягнення 450 грн.,

В липні 2008 року управління Пенсійного фонду України в Середино-Будському районі звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ямпільському районі про стягнення 450 грн.

Постановою господарського суду Сумської області від 07 липня 2008 року в позові управління Пенсійного фонду України в Середино-Будському районі відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року постанову господарського суду Сумської області від 07 липня 2008 року скасовано, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (2272-14) , який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на-виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або, коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця. Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"закріплене аналогічне правило.

За змістом частини 2 статті 2 зазначеного Закону, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язаних з виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому, право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов’язане з виконанням нею трудових обов’язків.

Підпунктом "а"статті 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення"встановлено, що громадянам України –переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються, незалежно від стажу роботи.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) обов’язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров’я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров’я потерпілого.

Отже, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України –відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване чи змінене з підстав, що наведені в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Ямпільському районі залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними статтями 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .