Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Кобилянського М.Г.,

Суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.І., Гуріна М.І., Юрченка В.В.

секретар: Вербов С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2009 року

за позовом ОСОБА_1 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- скасувати наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті про звільнення від 27.03.2007р. за № 466-ВК/13 та поновити його на посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області Міністерства транспорту та зв’язку України;

- скасувати накази Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 16.10.2006р. за №1768-ВК/13 та від 06.12.2006р.за № 2029-ВК/13 про оголошення доган;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди і 500 грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 03 квітня 2008 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 16.10.2006 за №1768-ВК/13 року про оголошення догани ОСОБА_1 Скасовано наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 06.12.2006 року за №2029-ВК/13 про оголошення догани ОСОБА_1 Скасовано накази Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 27.02.2007року за №307-ВК/13 та від 27.03.2007 року за №466-ВК/13 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області. Поновлено позивача на посаді начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області. Стягнуто з Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України на користь ОСОБА_1 25 739,2 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Додатковою постановою Франківського районного суду м.Львова від 17 червня 2008 року постанова Франківського районного суду м.Львова від 03 квітня 2008 року звернена до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2009 року постанова Франківського районного суду м.Львова від 03 квітня 2008 року скасована та прийнята нова –про відмову у позові.

Позивач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Зазначає, що строки звернення до суду за захистом порушених прав ним не пропущені, оскільки він тривалий час знаходився на лікарняному, а у період з 01.05.2007 року по 15.06.2007 року перебував на реабілітаційному лікуванні, і лише після повернення ознайомився з наказом про звільнення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2009 року – без змін з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом від 17.05.2006 року за № 691-ВК/13 ОСОБА_1 з 18.05.2006 року прийнятий на посаду начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Львівській області з тримісячним випробувальним строком. Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 16.10.2006 року за №1768-ВК/13 ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання своїх посадових обов’язків та незадовільний рівень організації перевірки ТУ Головавтотрансінспекції у Хмельницькій області. Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 06.12.2006 року за №2029-ВК/13 ОСОБА_1 оголошено догану за систематичні допущення суттєвих недоліків в організації роботи ТУ Головавтотрансінспекції у Львівській області, неналежне виконання службових обов’язків, порушення Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , ст..ст. 20, 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", п.п. 25, 26, 29 постанови КМУ від 23.01.2003 року № 143 (143-2003-п) "Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування". З 27.02.2007 року наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 27.02.2007 року за № 307-ВК/13 ОСОБА_1 звільнений з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України. Наказом від 27.03.2007 року №466-ВК/13 у вказаний наказ внесено зміни та зазначено, що датою звільнення позивача слід вважати 12.03.2007 року, у зв’язку із виявленими обставинами щодо його тимчасової непрацездатності на дату видання наказу про звільнення. З 27.02.2007 року по 10.03.2007 року, з 12.03.2007 року по 31.03.2007 року та з 03.04.2007 року по 01.05.2007 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства, а також при відсутності підстав для звільнення, передбачених п.3 ст. 40 КЗпП України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції і відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні справи було порушено норми процесуального права. Зокрема не враховано, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав після спливу тримісячного строку з дня, коли він дізнався про оголошення доган та після спливу місячного строку з дня, коли він дізнався про видання наказу про своє звільнення із займаної посади.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що місячний строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня вручення працівникові копії наказу про звільнення чи видачі трудової книжки або з дня відмови від їх одержання.

Висновки суду апеляційної інстанції про отримання 12.04.2007р. позивачем копій наказів про звільнення є обґрунтованими, оскільки як встановлено судами, ОСОБА_2 після закінчення терміну його непрацездатності 01.05.2007р., до роботи не приступив.

Враховуючи викладене, незважаючи на встановлення факту порушення права позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

За обставин, коли оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 160, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у випадках, з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.