Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Федорова М. О., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2007 по справі № 9/26 н-ад (22 а-279/07)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Краснодонвугілля"

до Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

Відкрите акціонерне товариство "Краснодонвугілля" (далі –позивач, Товариство) звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –ОДПІ, орган податкової служби, відповідач), яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з земельного податку позивачу визначено зобов'язання сплатити штраф в розмірі 50 % від суми податкового боргу (123 708,24 грн.), що становить 61 854,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що акт перевірки є неналежним засобом доказування правопорушення, за яке застосовано фінансові санкції, внаслідок порушення порядку проведення та складання акту перевірки, а також органом податкової служби порушено граничний строк застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Луганської області від 12.03.2007 по справі № 9/26 н-ад (22 а-279/07) у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що строки застосування адміністративно-господарських санкцій, установлені ст. 250 Господарського кодексу України, не поширюються на випадки накладення штрафних санкцій за порушення платником податків правил оподаткування у порядку, визначеному Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2007 по справі № 9/26 н-ад (22 а-279/07) судове рішення першої інстанції по скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задоволено. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що оскільки строки сплати податку на землю встановлюються спеціальним Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , то у відповідача відсутні правові підстави розповсюджувати дію Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) в частині застосування фінансових санкцій за порушення строків на дані правовідносини.

Скориставшись своїм правом на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 17 Закону України "Про плату за землю", та норм процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення до останньої, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до органу податкової служби були надані податкові розрахунки земельного податку за 2004 та 2005 роки.

За результатами тематичної перевірки по питанню несплати узгодженої суми податкового зобов’язання по податку за землю протягом граничних строків, визначених Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) податковим органом було складено Акт від 18.04.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на землю більш ніж 90 календарних днів.

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

З преамбули Закону України від 03.07.1992 (2535-12) № 2525 "Про плату за землю" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку. При цьому згідно ст. 25 Закону України "Про плату за землю" за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених Законом (2535-12) . За порушення норм цього Закону (2535-12) платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України (2768-14) та законами України (ч. 1 ст. 26 Закону).

Преамбулою Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) визначено, що цей Закон (2181-14) є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення Закону № 2181-III (2181-14) є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України "Про плату за землю" (2535-12) є загальною з питань стягнення податку. Відповідно загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

У п. 1.5 ст. 1 Закону № 2181-III штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 того самого Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому п. 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Відповідно до пункту 17.3 зазначеної статті сплата (стягнення) передбачених нею штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Отже, порушення платником податків строків погашення податкового зобов'язання, установлених п. 5.3 ст. 5 Закону N 2181-III, тягне за собою накладення на нього контролюючим органом штрафу шляхом прийняття акта ненормативного характеру у формі податкового повідомлення, яке згідно з п. 1.9 ст. 1 зазначеного Закону є письмовим повідомленням про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. При визначенні суми податкових зобов'язань податковий орган має враховувати строки давності, встановлені ст. 15 Закону № 2181-III.

Як встановлено судом першої інстанції органом податкової служби факт порушення позивачем податкового законодавства встановлено 18.04.2006, тобто протягом 1095 днів з дня порушення. Таким чином, суд дійшов вірного висновку щодо застосування органом податкової служби штрафних санкцій, запроваджених Законом № 2181-III (2181-14) , та яким враховано строки давності, передбачені цим Законом (2181-14) , а не строки накладення адміністративно-господарських санкцій, встановлені ст. 250 Господарського кодексу України.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2007 по справі № 9/26 н-ад (22 а-279/07) скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Луганської області від 12.03.2007.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.