ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ К-6736/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Маринчак Н.Є.
Федорова М.О.
Шипуліної Т.М.
при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер"
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2008 року
по справі № 15/209-АП-07
за позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер"
та Приватного підприємства "Тимос"
про визнання недійсною угоди купівлі-продажу та стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2006 року Державна податкова інспекція у м. Херсоні звернулась до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер"та Приватного підприємства "Тимос"про визнання недійсною угоди купівлі-продажу від 31.12.2004 року між ТОВ "Інтер"та ПП "Тимос"та стягнення суми за даною угодою.
Постановою Господарського суду Херсонської області від 19.06.2007 року у задоволені позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2008 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції ТОВ "Інтер"подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, вважаючи незаконним, та залишити в силі постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.
Скаржник вважає, що постанову апеляційним судом було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, податковий орган посилається на ту обставину, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору було порушено ч.2 ст. 72 КАС України.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2004 року між ТОВ "Інтер"та ПП "Тимос" укладено усний договір купівлі-продажу на загальну суму 344900 грн.
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 26.06.2006 року визнано недійсними з дати реєстрації установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію платника податків на додану вартість з дня видачі ПП "Тимос".
На думку податкового органу, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, вказаний договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, фактичне виконання умов договору та його оплата підтверджується податковою накладною від 31.12.2004 року на суму 344900 грн., видатковою накладною від 26.07.2005 року №ПН-0000066, випискою з банківського рахунку ТОВ "Інтер"про рух грошових коштів.
На час укладення спірного договору купівлі-продажу приватне підприємство перебувало в ЄДРПОУ.
Слід зауважити, що застосування судом апеляційної інстанції п.5 ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу та ч.2 ст. 72 КАС України при прийнятті рішення у даній справі є помилковим та суперечить встановленим обставинам справи.
Так, необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з’ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Позивачем, як вірно зазначено судом першої інстанції, не доведено в чому саме полягали мета і умисел другого відповідача при укладенні спірного договору завідомо суперечливі інтересам держави і суспільства, оскільки укладений між відповідачами договір виконаний про що свідчать належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи.
Крім того, слід зазначити що юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави, а саме по собі визнання у судовому порядку недійсними установчих документів ПП "Тимос"не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Таким чином висновок суду першої інстанції про не доведення позивачем укладення між відповідачами договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є вірним.
Безпідставність позову в частині визнання недійсним договору обумовлює також безпідставність позову в похідній від неї іншій частині позову щодо застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій.
Разом з тим судами обох інстанцій не враховано, що вимоги про визнання недійсними угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, не можуть бути предметом позову.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби в такому випадку можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Згідно з ч.1 ст. 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій ст. 238 ГК України.
Крім того, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції та часткового скасування рішення суду першої з закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України в частині позовних вимог податкового органу про визнання господарського зобов’язання недійсним в порядку, передбаченому ст. 207 Господарського кодексу України. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 157, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
, суд, –
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер"задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2008 року скасувати.
3. Постанову Господарського суду Херсонської області від 19.06.2007 року по справі №15/209-АП-07 в частині відмови в задоволенні вимог про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 –237, ч. 1 ст. 238 КАС України.
|
Головуючий
|
підпис
|
Голубєва Г.К.
|