Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі: Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги:

1. Заступника прокурора Хмельницької області

2. Державної податкової інспекції у м. Нетішин Хмельницької області

на постанову господарського суду Хмельницької області від 20 лютого 2007 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2007 року

у справі №21/6-НА

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції" (далі –ВАТ "УБ ХАЕС")

до Державної податкової інспекції у м. Нетішин Хмельницької області (далі –ДПІ у м. Нетішин), правонаступником якої є Славутська об’єднана державна податкова інспекція Хмельницбкої області

за участю Прокуратури Хмельницької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У січні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення прийнятого ДПІ у м. Нетішин (на виконання наказу ДПА України від 21.12.2006р. №798"з 31.12.2007р. ДПІ у м. Нетішин приєднано до Славутської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, яка є його правонаступницею) від 14.12.2006р. №0000752300/0/2497.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що із приписів Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не випливає обов’язку позивача доводити виконання порядку сплати податку на додану вартість (далі –ПДВ) до бюджету своїми контрагентами. Позивач зазначає, що порядок обчислення та сплати ПДВ ним виконано в повному обсязі, а отже, ВАТ "УБ ХАЕС"має право на відображення у податковому обліку податкового кредиту з ПДВ сплаченого в ціні товару.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 20 лютого 2007р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2007р., позовні вимоги було задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Нетішин від 14.12.2006р. №0000752300/0/2497.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість (далі –ПДВ) у відповідності із вимогами п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тобто виконав усі передбачені законом умови ведення податкового обліку, в той час як відповідач не довів обґрунтованість донарахування податкових зобов’язань ВАТ "УБ ХАЕС". Водночас, суди вказали, що порушення контрагентами позивача податкового законодавства не може бути підставою для висновку про неправомірність формування податкового кредиту позивачем.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанови господарського суду Хмельницької області від 20 лютого 2007р. та ухвали Житомирського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2007р. і направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

Від відповідача також надійшла касаційна скарга в якій, вказуючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити ВАТ "УБ ХАЕС"у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при обчисленні ПДВ за період з 01.06.2004р. по 31.12.2004р., про що складено акт №567-23/21339688 від 06.12.2006р..

В ході проведення перевірки встановлено ненадходження до Державного бюджету України сплати ПДВ в повному обсязі від постачальників продукції позивачу, а отже, посилаючись на п.п.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем у перевіреному періоді ПДВ у розмірі 920880,00грн..

На підставі висновків перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві від 14.12.2006р. №0000752300/0/2497, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 1841760,00грн. у т.ч. 920880,00грн. основного платежу та 920880,00грн. штрафних (фвнансових) санкцій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 30.06.2004р. між ВАТ "УБ ХАЕС"(Покупець) та ПП "Інтер"(Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №1/06 умовами якого передбачено, що Продавець продає Покупцю шкіру великої рогатої худоби сорт, ціна та кількість якої обумовлюються у специфікаціях, що є невід’ємною частиною цього договору.

На виконання умов зазначеного договору згідно із податковими накладними ПП "Інтер"реалізував товар на суму 1171200,00грн. у т.ч. ПДВ –195200,00грн. (податкова накладна №79 від 30.06.2004р.); на суму 1171200,00грн. у т.ч. ПДВ –195200,00грн. (податкова накладна №97 від 29.07.2004р.); на суму 1430400,00грн. у т.ч. ПДВ-238400,00грн. (податкова накладна №92 від 31.08.2004р.).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження права на податковий кредит та обґрунтованості віднесення до свого податкового кредиту сум ПДВ у червні-вересні 2004р. за податковими накладними, що засвідчують здійснення господарських операцій із отримання товарно-матеріальних цінностей (шкури ВРХ) в кількості 200000кг. На загальну суму 5522869,00грн. у т.ч. ПДВ –920880,00грн., позивач надав такі податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідає чинному законодавству України.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Так, вирішуючи спір суди попередніх інстанцій суди вказали, що відповідачем не було доведено, що на момент здійснення господарських операцій, які стали передумовою для подальшої реалізації шкір ВРХ позивачеві, підприємствами-посередниками у ланцюгу поставки вказаного товару, ПДВ до бюджету не сплачено, а зазначені в податкових деклараціях показники не відповідають дійсності.

У цій справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому продавцем товару та оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, докази, на які посилалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту ПДВ за господарськими операціями, які, на думку податкового органу, були фіктивними.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджують доводи відповідача відносно того, що наведені в податкових накладних відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган таких доказів не надє або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов’язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Достовірність документа може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, так і поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили, тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що безпосередній контрагент позивача ПП "Інтер"придбав товар, що в подальшому був реалізований позивачу, за договором від 06.11.2003р. у ВКФ ТОВ "Чайка", стосовно якого розпочата ліквідаційна процедура за рішенням суду у зв’язку із неподанням зазначеною юридичною особою звітності. Також, з матеріалів справи вбачається, що ВКФ ТОВ "Чайка"не є виробником зазначеного товару, а придбавав цей товар у ПП "Чорномор Т", ТОВ "Коллієр ЛТД", ПП "Надра". Відповідач стверджує, що вказаними посередниками у ланцюзі поставки товару позивачеві, податок до бюджету не сплачувався, а показники в деклараціях не віповідають дійсності.

Отже, у разі підтвердження доводів податкового органу про фіктивність операцій, –визначення податкового кредиту було б безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Суди цю обставину не врахували, доводи відповідача про фіктивність операцій у визначеному законодавством порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні. Оскільки відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка, вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Таким чином, касаційні скарги заступника прокурора Хмельницької області та Державної податкової інспекції у м. Нетішин Хмельницької області підлягають задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення –скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Також, при новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційні скарги: Заступника прокурора Хмельницької області та Державної податкової інспекції у м. Нетішин Хмельницької області (Славутської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області) – задовольнити.

Постанову господарського суду Хмельницької області від 20 лютого 2007 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2007 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.