Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Бим М.Є., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С., Чалого С.Я.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Бучацької районної державної комунальної кіновідеомережі на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2009 року у справі №7/а192-4173 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Бучацької районної державної комунальної кіновідеомережі Тернопільської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

У вересні 2007 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до Бучацької районної державної комунальної кіновідеомережі, в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році у розмірі 1192,31 грн. та пеню у розмірі 44,53 грн.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 9 листопада 2007 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2009 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Справа № К-11679/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду Бучацька районна державна комунальна кіновідеомережа звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно звіту відповідача за формою 10-ПІ за 2006 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у 2006 році 13 особи, а фактично на підприємстві не працевлаштований жоден інвалід.

Таким чином, на підприємстві не виконаний норматив щодо працевлаштування 1 інваліда.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційним судом також встановлено, що підприємство у 2006 році не направляло звіти за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, не розміщувало оголошення в друкованих засобах масової інформації з пропозицією щодо працевлаштування інвалідів.

Таким чином, з встановлених судами обставин вбачається бездіяльність та протиправність дій відповідача, його вина у не працевлаштуванні інвалідів, що є складовими правопорушення; ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Бучацької районної державної комунальної кіновідеомережі –відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2009 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.