Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є.

Кравченко О.О.

Леонтович К.Г.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С. Я.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України, Славутського міського управління праці та соціального захисту населення Хмельницької області про стягнення разової грошової допомоги,-

Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто Державного бюджету України через Державне казначейство України та Міністерство фінансів України на користь ОСОБА_6 1770 (одну тисячу сімсот сімдесят) гривні щорічної допомоги за 2007 рік.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2009 року апеляційну скаргу Міністерства фінансів України задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано Славутське міське управління праці та соціального захисту населення провести ОСОБА_6 нарахування та виплату недоплаченої суми разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік в розмірі 1770,30 грн.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Славутського міського управління праці та соціального захисту населення Хмельницької області звернулось з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду апеляційної інстанцій скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі в частині стягнення виплати з Міністерства фінансів України, Державного казначейства України.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є учасником бойових дій.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ передбачено, що учасники бойових дій мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачу було фактично виплачено відповідачем одноразову допомогу, передбачену Законом України № 3551-XII (3551-12) у 2007 році –280 грн.

Посилання суду першої та апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) у справі №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007 рік дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення були прийняті після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 роки відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Славутського міського управління праці та соціального захисту населення Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2009 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.