Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради

на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити перерахунок разової грошової допомоги та забезпечити її виплату,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення. Він зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи' (796-12) як особа, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалід ІІІ групи має право на отримання щорічно допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону (796-12) з 2004 по 2007 рік виплачував зазначену допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою. Просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок допомоги на оздоровлення та виплатити її за 2004-2007 роки.

В червні 2006 року ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги та просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок допомоги на оздоровлення та виплатити її за 2007 рік.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність УПСЗН Сумської міської ради та зобов’язано відповідача здійснити перерахунок ОСОБА_6 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік та виплату недосплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1510 грн відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У касаційній скарзі УПСЗН Сумської міської ради просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суди не врахували вимоги Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та постанову Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) , згідно з якими відбувалася виплата допомоги на оздоровлення позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є особою, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІІ групи.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам війни ІІІ групи –чотири мінімальні заробітні плати.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач отримав допомогу на оздоровлення у травні 2007 році з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у розмірі 90 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення вказаної допомоги за 2007 суди виходили з того, що рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) року визнано неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір допомоги на оздоровлення.

Отже, вирішальним в даному спорі є питання про пріоритет законів. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , якими встановлено виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів у травні 2007 року, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на час виплати грошової допомоги на оздоровлення у 2007 році відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними не було.

На підставі наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання здійснити перерахунок разової грошової допомоги та її виплату у 2007 році.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .