Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області

на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 01 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) Дебальцівської міської ради Донецької області про визнання відмови протиправною та стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення,

У грудні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення. Позивач зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи' (796-12) як особа, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалід ІІ групи має право на отримання щорічно допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону (796-12) у 2005, 2006, 2007 роках виплатив зазначену допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 5595 грн, яку просив стягнути з відповідача на його користь.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 01 лютого 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову УПСЗН Дебальцівської міської ради Донецької області та стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2005, 2007 роки в сумі 3620 грн.

У касаційній скарзі УПСЗН Дебальцівської міської ради Донецької області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суди не врахували вимоги Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) , згідно з якими відбувалася виплата допомоги на оздоровлення позивачу. Звертає увагу на те, що суди не застосували положення статей 99, 100 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є особою, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІ групи.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам війни ІІ групи –5 мінімальних заробітних плат.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у липні 2007 році позивач отримав допомогу на оздоровлення з урахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) у розмірі 120 грн.

Положення статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Зупинення дії положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виплату допомоги на оздоровлення здійснено позивачу 18 липня 2007 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

За таких обставин, суди правильно вважали, що позивач має право на перерахунок допомоги на оздоровлення за 2007 рік.

Що стосується вимог про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення допомоги на оздоровлення за 2005 рік, слід зазначити наступне.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України (2747-15) та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 99 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З матеріалів справи видно, що відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду.

Суд першої інстанції вважав, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки порушення права позивача відбулось у 2007 році після письмової відмови відповідача. Проте такий висновок є безпідставним.

Позивач дізнався про порушення свого права у 2005 році під час здійснення виплати на оздоровлення –12 жовтня 2005 року, а до суду з позовом звернувся у грудні 2007 року, що свідчить про пропущення річного строку звернення до суду без поважних причин.

Враховуючи викладене, пропущення строку звернення до суду з вимогою про виплату сум недонарахованої допомоги за 2005 рік, є підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення та її виплату за 2005 рік, з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

На підставі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 01 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення та її виплату за 2005 рік, ухваливши нове судове рішення в цій частині.

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманої допомоги на оздоровлення та її виплату за 2005 рік.

В решті судові рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .