Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2007 по справі № 09/730а

за позовом Приватного підприємства "Добриня"

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Приватне підприємство "Добриня" (далі –Підприємство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення –рішення № 0000192301/0 від 16.01.2006, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 75 379,00 грн. - основний платіж та 37 690,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 11.01.2007 по справі № 09/730а у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з тих підстав, що позивачем не надано докази, які б свідчили про реальний товарний характер операції із придбання товару у вигляді карбаміду та суперфосфату, яким чином перевозився і зберігався товар.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою від 23.05.2007 по справі № 09/730а судове рішення першої інстанції скасував частково та прийняв нову постанову, якою визнав оскаржуване податкове повідомлення рішення недійсним в частині нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 37 690,00 грн. При цьому, скасовуючи судове рішення попередньої інстанції в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено відповідальність платника податку у вигляді штрафних (фінансових) санкцій нарахованих на суму податкового кредиту не підтвердженого податковими накладними чи іншими документами, передбаченими Законом. А з огляду на те, що на момент перевірки податковим органом у позивача була наявним чином оформлена податкова накладна, висновки органу податкової служби щодо нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій, які підтримав суд першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції були помилкові.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на порушення останнім норм матеріального права та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства підприємства по взаємовідносинах з ТОВ "Юніком-Пром" податковим органом було складено Акт від 10.01.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Фактичною підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання з ПДВ слугував висновок ДПІ, викладений у акті перевірки, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем сум податкового кредиту у вересні 2004 року за результатами фінансово – господарської діяльності з його контрагентом (ТОВ "Юніком-Пром"), оскільки установчі документи останнього визнано недійсними з моменту реєстрації на підставі рішення районного суду, а господарське зобов’язання (договір купівлі - продажу) рішенням апеляційного господарського суду визнано недійсним на підставі ст. 207 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків передбачених ст. 208 Кодексу.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент здійснення перевірки органом державної податкової служби у платника податку була в наявності належним чином оформлена податкова накладна, що не було враховано судом першої інстанції.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми матеріального права зазначені вище, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.05.2007 по справі № 09/730а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.