15054/07, Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення (ПДВ) - 09.02.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області та Відкритого акціонерного товариства "Уманський м’ясокомбінат" на постанову Господарського суду Черкаської областi від 24.11.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.06.2007 по справі № 07/3373а

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Уманський м’ясокомбінат"

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

Відкрите акціонерне товариство "Уманський м’ясокомбінат" (далі –Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою (з доповненням) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області (далі – ОДПІ, відповідач) від 08.12.2005 № 0002572310/01432/25219, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 32 547,78 грн. - основний платіж та штрафні (фінансові) санкції –34 507,06 грн.

Постановою Господарського суду Черкаської областi від 24.11.2006, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11.06.2007 по справі № 07/3373а, позов задоволено частково: визнано нечинним оскаржуване податкове повідомлення –рішення в частині визначення Товариству податкового зобов’язання з ПДВ за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 10 416,67 грн., у задоволенні решти позовних вимог –відмовлено. При цьому суди керувались тим, що позивач безпідставно включив до податкового кредиту податкові накладні, складені контрагентами, які не зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та не являлися платниками ПДВ, а відповідач невірно визначив дату виникнення податкового зобов’язання з ПДВ у позивача.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, орган податкової служби подав касаційну скаргу, де просить скасувати оскаржувані рішення та у задоволені позовних вимог відмовити повністю. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі Товариством було порушено питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням норм матеріального права та задоволення позовної заяви в повному обсязі.

У поданих запереченнях на скаргу орган податкової служби просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість та судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скаргах доводи та заперечення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як установлено судами, підставою прийняття ОДПІ оспорюваного рішення став Акт від 30.11.2005 виїзної планової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування, сплати податків та зборів Товариством за період з 01.06.2004 по 30.09.2005, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст. 7, п. 11.21 ст. 11 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) , Закон про ПДВ).

З акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем сум податкового кредиту у розмірі 9 282,70 грн., оскільки підставою для включення вказаної суми до податкового кредиту стали податкові накладні, складені суб’єктами господарювання (ТОВ "Грегор", ВАТ "Спецтехніка", ТОВ "Гротекс", ТОВ "Беркон"), які відсутні у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та не зареєстровані як платники ПДВ, крім того, в порушення вимог Закону про ПДВ (168/97-ВР) позивачем до складу податкового кредиту включено суму витрат на сплату ПДВ у розмірі 10 247,00 грн., не підтверджені податковими накладними. Також орган податкової служби в акті перевірки зазначив про відсутність коригування ПДВ за квітень 2004 року у розмірі 6 524,73 грн., включеного в ціну придбання товару (гречка), який не було використано в господарській діяльності; за результатами фінансово –господарської діяльності у квітні 2004 року –продаж нерухомого майна підприємцю –фізичній особі ОСОБА_1. згідно договору купівлі-продажу від 21.04.2005, податкове зобов’язання з ПДВ за квітень 2004 року у розмірі 20 833,33 грн. було включено у податкові періоди: травень, червень 2004 року; в порушення п. 11.21 ст. 11 Закону № 168/97-ВР та ст. 9 Закону України від 24.12.2004 № 2285-ІУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік" позивач не включив до спеціальної податкової декларації і не перерахував на окремий рахунок ПДВ у розмірі 7 814,00 грн. - різницю між ціною продажу продукції власного виробництва і фактичними витратами на її виробництво.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Так, згідно пп. 7.2.6 Закону про ПДВ (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону (168/97-ВР) - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право ж на нарахування податку та складання податкових накладних, у відповідності з пп. 7.2.4 зазначеного Закону (168/97-ВР) , надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі про ПДВ (168/97-ВР) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної належними суб’єктами господарювання.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що виписані податкові накладні суб’єктами господарювання, які відсутні у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та не зареєстровані як платники ПДВ, не є належним підтвердженням сплачених (нарахованих) позивачем сум ПДВ в ціні товару для включення їх до податкового кредиту.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятого податкового повідомлення на обов’язок позивача включити у відповідному податковому періоді податкове зобов’язання з ПДВ за результатами фінансово –господарської операції - відчуження нерухомого майна.

Так, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг), у відповідності з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону про ПДВ вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач надавши податкові накладні Підприємцю –фізичній особі Поліщук С. С. у тих звітних періодах, у яких були зараховані кошти на банківський рахунок Товариства за відчужене майно згідно договору від 21.04.2005 та 29.07.2005 склавши акт приймання - передачі нерухомого майна, включив податкове зобов’язання з ПДВ до тих звітних періодів, коли були зараховані кошти за відчужене майно, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що орган податкової служби неправильно визначив дату першої події, з настанням якої у позивача виникло податкове зобов’язання за результатами даної фінансово –господарської операції.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а позиції скаржників є помилковими. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.