Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області в інтересах ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 03 червня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2008 року,

В листопаді 2007 року прокуратур Орджонікідзевського району міста Маріуполя Донецької області звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із зазначеним позовом. Обґрунтовуючи вимоги зазначив, що ОСОБА_1, є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання пов’язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС та відповідно до статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року N 796-XII (далі - Закон № 796-XII (796-12) ) має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Відповідач сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2001-2007 роки утворилася заборгованість.

Справа № К-15105/08

Головуючий у першій інстанції Шматко О.О.

Доповідач Ліпський Д.В.

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 03 червня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за 2001-2005, 2007 роки у розмірі 6856,70 гривень. В частині стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2006 рік позивачу відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2008 року судове рішення першої інстанції скасовано, та позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірним рішення управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про відмову ОСОБА_1 щодо відмови у виплаті компенсації на оздоровлення згідно з розмірів, встановлених статтею 48 Закону № 796-XII. Стягнуто з відповідача за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої компенсації на оздоровлення за 2003-2005, 2007 роки у розмірі 5319,90 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії з 2001 року його визнано інвалідом 3 групи, з 2002 року – інвалідом 2 групи, тому відповідно до статті 48 Закону № 796-XII має право на щорічну допомогу на оздоровлення як інвалід другої групи у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, а як інвалід третьої групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за період 2001-2005 років відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) (далі –постанова №836), якою розмір такої допомоги інвалідам першої і другої групи встановлено 26,70 грн., інвалідам третьої групи встановлено 21,50 грн. та постановою Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12 липня 2005 року №562 (562-2005-п) (далі –постанова №562), з 2006-2007 роки встановлено 90 грн.

Виплати допомоги на оздоровлення здійснювалися за 2001 рік у серпні 2004 року у сумі 21,50 грн., за 2002 рік у серпні 2004 року у сумі 26,70 грн., за 2003 рік у травні 2003 року у сумі 26,70 грн., за 2004 рік у травні 2004 року у сумі 26, 70 грн., за 2005 рік у лютому 2005 року у сумі 26, 70 грн., за 2006 рік у березні 2006 року у сумі 120 грн., за 2007 рік у січні 2007 року у сумі 120 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушені щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2005, 2007 роки й підлягають задоволенню. В частині відмови у позові суд першої інстанції керувався статтею 77 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік"дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 рік.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову та відмовляючи в частині стягнення допомоги за 2001-2002 роки виходив с того, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють органи соціального захисту населення з 29 жовтня 2003 року, відповідно до пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256 (256-2002-п) (далі –порядок № 256). В іншій частині рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Однак з таким висновком колегія суддів погодитися не може.

Зокрема, частиною 2 статті 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як видно з матеріалів справи, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач мав можливість ознайомитись зі змістом ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"у будь-який час, так як Закон є загальнодоступним для ознайомлення.

Суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову в частині позовних вимог за 2003-2005 роки, оскільки про отримані виплати та про своє порушене право позивач дізнався в день отримання допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач звернувся до суду у листопаді 2007 року, а тому пропустив строк для звернення до суду за 2003-2005 роки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошової допомоги за 2006 рік судами зроблено обґрунтований висновок щодо правомірності дій відповідача, оскільки пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 рік. Неконституційною зазначена норма не визнавалася.

Що стосується позовних вимог про стягнення допомоги за 2007 рік, то згідно з пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007року N 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) .

До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) , а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Як видно з матеріалів справи, позивачу здійснено виплату грошової допомоги на оздоровлення в січні 2007 року, отже розмір сплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 роках відповідав вимогам законодавства, чинного на день здійснення таких виплат.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 229, 230, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського районного Маріупольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2008 року в частині позову прокурора Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області в інтересах ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення недоотриманих коштів за період з 2003-2005, 2007 року скасувати, в цій частині постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та строки, передбачені статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.