Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого –судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення коштів за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що він, як інвалід II групи, внаслідок захворювання пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має право на щорічно допомогу на оздоровлення передбачену статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі - Закон № 796) у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Відповідач сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2003-2007 роки утворилася заборгованість, яку він просив стягнути в сумі 6789,90 грн.

Справа № К-19679/08

Головуючий у першій інстанції Мироненко І.П.

Доповідач Ліпський Д.В.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року залишено без змін постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 червня 2008 року, якою позов задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на користь позивача недоплачену суму допомоги на оздоровлення за 2003 рік у розмірі 898,30 грн., за 2004 рік 998,30 грн., за 2005 рік 1283,30 грн., за 2007 рік 1880 грн, всього 5059,90 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень, у зв’язку з чим просив їх скасувати та в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення –скасуванню з постановленням нового судового рішення, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом II групи, внаслідок захворювання пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв’язку з чим одержує щорічну допомогу на оздоровлення передбачену статтею 48 Закону № 796. Зокрема, йому призначено та фактично виплачено зазначену допомогу у травні 2003 році –26,70 грн., серпні 2004 року –26,70 грн., березні 2005 року –26,70 грн., березні 2006 року –120,00 грн., січні 2007 року –120,00 грн.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"позивачу передбачена щорічна виплата на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Такі виплати позивачу проводились в розмірах, встановлених постановами КМ України № 836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та № 562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Частково задовольняючи позов суди виходили із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"і не може бути зменшений відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та № 562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року. У зв’язку з чим, права позивача щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки та 2007 рік порушені й підлягають поновленню.

Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів пригодитись не може.

Зокрема, частиною 2 статті 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як видно з матеріалів справи, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім іншого, з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач мав можливість ознайомитись зі змістом ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"у будь-який час, так як Закон є загальнодоступним для ознайомлення.

Суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позову в частині позовних вимог за 2003-2005 роки та 2007 рік, оскільки про отримані виплати та про своє порушене право позивач дізнався в день отримання допомоги в розмірі меншому, ніж встановлено законом.

Позивач звернувся до суду у квітні 2008 року, а тому пропустив строк для звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради задовольнити.

Постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про стягнення коштів відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та строки, передбачені статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.