Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Матолича С.В.,

Харченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства спеціалізованого будівельного управління № 921 "Аеробуд"про стягнення штрафних санкцій, –

Справа: № к-21344/08

Доповідач: Гордійчук М.П.

В червні 2008 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства спеціалізованого будівельного управління № 921 "Аеробуд"про стягнення адміністративно- господарських санкцій в сумі 21 776 грн. 85 коп. за незайняті робочі місця для інвалідів за 2007 рік.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2008 року Харківському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін .

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити по справі нове рішення про задоволення позову.

При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з’ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника складала у 2007 році –21225 грн.

Згідно звіту відповідача за 2007 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 рік становила 120 осіб, тобто, відповідач у 2007 році повинен був створити 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2007 рік форма №10-ПІ, розділ 1 "Кількість працівників та фонд оплати праці", середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників на підприємстві становить 4 особи.

При цьому, відповідно до зазначеного звіту на підприємстві в 2007 року відповідачем створено 1 робоче місце охоронця для працевлаштування інваліда.

Як вбачається з наданих відповідачем звітів по формі 3-ПН у 2007 році підприємство постійно повідомляло центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, але працевлаштування інвалідів на підприємство не було.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд вірно виходив з того, що позивачем не надано доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування, направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування та що їх не було працевлаштовано.

Крім того, у справі відсутні докази безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що неналежне виконання покладеного законодавством обов'язку з боку відповідача відсутнє.

Зазначене підтверджується перевіреними судами належними доказами.

Частина 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (надалі –органи працевлаштування інвалідів).

Згідно із п. 1 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів в Україні" (314-95-п) , створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов’язує відповідача створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Судами вірно зазначено, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено обов’язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач належним чином виконав свій обов’язок стосовно інформування встановлених законодавством органів про вакантні робочі місця для інвалідів.

Судами першої та апеляційної інстанцій також вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, передбачених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .