Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009 року

та постанову Господарського суду Київської області від 15.05.2007 року

по справі № А12/012-07/18

за позовом Іноземного підприємства "Кока-кола Беверіджиз Україна Лімітед"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання недійсними рішень, -

В січні 2007 року Іноземне підприємство "Кока-кола Беверіджиз Україна Лімітед"звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідача від 18.07.2006 року № 0001632343/0/23-235, від 10.08.2006 року №0001632343/1/23-235, від 23.10.2006 року №0001632343/2/23-235 та від 27.12.2026 року №0001632343/3/23-235.

Постановою Господарського суду Київської області від 15.05.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009 року у даній справі позов задоволено повністю, визнані протиправними та скасовані спірні рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення Закону України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) .

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведення ДПІ у м. Рівне перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, було складено Акт від 13.07.2006 року № 007188. На підставі даних акту перевірки було прийнято рішення № 0001632343/0/23-235 від 18.07.2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 73287,12 грн.

За наслідками визначених в акті перевірки порушень, відповідачем були нараховані штрафні санкції на підставі ст. 8 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"в сумі 73287,12 грн., що складає подвійний розмір вартості відсутніх патентів.

Відповідач кваліфікував діяльність позивача як виїзну торгівельну діяльність, яка відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 98/96 є об'єктом правового регулювання зазначеного Закону.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до Закону № 98/96 (98/96-ВР) та Порядку заняття торгівельною діяльністю і правилами торгівельного обслуговування населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 108 (108-95-п) , торгівельна діяльність - це ініціативна, самостійна, діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі-продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.

Судами було встановлено, що позивачем для реалізації спірного товару (напоїв) укладено зі своїми контрагентами, які є суб’єктами підприємницької діяльності, договори про постачання безалкогольних напоїв.

З зазначених договорів постачання вбачається, що предметом договору є продаж та доставка замовнику продукції. Сторони домовились, що виконання договорів здійснюється шляхом приймання замовлень на доставку через торгових представників. В момент виконання заявки в офісі-магазині на кожну партію товару оформляється товарно-транспортна накладна та податкова накладна, які видаються водіям-операторам і супроводжують товар до місця призначення.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, зокрема, для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, проведення розрахунків готівковими коштами через РРО в автомобілі, що доставляв товар, не свідчить про продаж такого товару, оскільки здійснюється на виконання зобов’язань за договорами поставки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач безпосередньо не здійснював торгівельну діяльність з автомобілів, а відтак придбання торгових патентів для виїзної торгівлі на кожний автомобіль не вимагалось. Відповідно в діях позивача відсутні ознаки визначеного відповідачем в ході перевірки порушення, що виключає застосування відповідальності. Крім того, висновки податкового органу про порушення позивачем ст. 3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"не підтверджені даними перевірки та не обґрунтовані, а тому правомірність застосування до позивача відповідальності за порушення положень даної статті не доведена в силу вимог ч. 1, 2 ст. 71 КАС України.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009 року та постанову Господарського суду Київської області від 15.05.2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2009 року та постанову Господарського суду Київської області від 15.05.2007 року по справі №А12/012-07/18 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.