Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Матолича С.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 січня 2007 року у справі за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства пансіонат "Дружба"про стягнення адміністративно-господарських санкцій, –

Доповідач Гордійчук М.П.

Справа № К-2269/07

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року позовні вимоги Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволені.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 січня 2007 року апеляційна скарга Державного підприємства пансіонат "Дружба"задоволена, постанова господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року скасована, прийнята нова постанова, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року.

При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з’ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що відповідно до звіту форми №10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2005 рік в Державному підприємстві пансіонат "Дружба"складала 56 чоловік. Норматив числа інвалідів, яких необхідно було працевлаштувати складав 2 чоловіка. Фактично на підприємстві працював 1 інвалід.

Позивач просив стягнути на його користь 6055 гривень штрафних санкцій за одно робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте останнім на підприємстві відповідача.

Як встановлено судом, Державне підприємство пансіонат "Дружба" протягом 2005 року щомісячно інформувало органи працевлаштування про наявність у нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, порушення Державним підприємством пансіонат "Дружба" вимог ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"від 21.03.1991 року сталося з вини органу працевлаштування.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Частина 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі – органи працевлаштування інвалідів).

Згідно із п. 1 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів в Україні", створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов’язує відповідача створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Апеляційним судом вірно зазначено, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено обов’язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач належним чином виконав свій обов’язок стосовно інформування встановлених законодавством органів про вакантні робочі місця для інвалідів.

Судом апеляційної інстанції також вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 – 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 січня 2007 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, передбачених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .