Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Матолича С.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2007 року у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югінком" про стягнення штрафних санкцій, –

Доповідач: Гордійчук М.П.

В листопаді 2006 року Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду м. Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югінком"про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 2 687 грн. за незайняті робочі місця для інвалідів за 2005 рік.

Постановою господарського суду м. Севастополя від 06 лютого 2007 року Севастопольському міському відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін .

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про задоволення позову.

При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з’ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача в 2005 році складала 14 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 1 місце, а фактично на підприємстві відповідача протягом 2005 року інвалід пропрацював тільки три місяці.

Також судами було встановлено, що у 2005 році відповідачем було створено, атестовано та введено в дію 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Відповідач щомісяця надавав до Севастопольського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН з інформацією про наявність одного вакантного місця для працевлаштування інвалідів.

Інваліди Севастопольським міським центром зайнятості для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись.

Таким чином, відповідач виконав вимоги пунктів 3,5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів та Закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Частина 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачає, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (надалі –органи працевлаштування інвалідів).

Згідно із п. 1 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів в Україні", створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов’язує відповідача створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі та інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Судами вірно зазначено, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, але Законом на них покладено обов’язок інформувати належним чином відповідні органи про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач належним чином виконав свій обов’язок стосовно інформування встановлених законодавством органів про вакантні робочі місця для інвалідів.

Судами першої та апеляційної інстанцій також вірно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана правильна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову господарського суду м. Севастополя від 06 лютого 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2007 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, передбачених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .