Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Деонтович К.Г., Матолича С.В.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційними скаргами ОСОБА_1, Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області на постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області про стягнення щорічної грошової допомоги, –

В листопаді 2008 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення (УПСЗН) Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради. Просить визнати неправомірними дії про відмову у виплаті одноразової щорічної грошової допомоги до 09 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій, стягнути недоотримані суми разової щорічної грошової допомоги за 2004 –2008 роки відповідно до ст. 13 ч 5 Закону У країн "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(надалі –Закон), зобов'язати в подальшому виплачувати щорічну допомога до 09 травня відповідно до ст. 13 ч. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", посилаючись на те, що він є інвалідом війни 2 групи, перебуває на обліку в УПСЗН Совєтської райадміністрації м. Макіївки і відповідно до ч 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" йому встановлено та гарантовано державою право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій. Відповідач фактично з 2004 по 2008 роки виплачував відповідні кошти, але не в повному обсязі, при цьому останній керувався Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки, але це суперечить нормам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , рішенням Конституційного Суду України. Він звернувся до відповідача про перерахунок і виплату щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом, але отримав відмову, через що вважає відмову відповідача неправомірною і просить її визнати неправомірною та стягнути на його користь, відповідно до зазначеного Закону 11783,60 грн. за 2004 –2008 роки, включно.

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 січня 2008 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області про визнання неправомірними дій, стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги до 09 травня за 2004-2008 роки відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зобов'язання в подальшому виплачувати щорічну разову грошову допомогу до 09 травня відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"було задоволено частково.

Визнано дії відповідача незаконними та стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області на користь позивача недоплачену грошову допомогу до 09 травня (яка виплачується до 05 травня) за 2004, 2007, 2008 роки в сумі 6978, 48 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2009 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області залишені без задоволення, а постанова Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області від 13 січня 2009 року - без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить змінити вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також не погоджуючись з цими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є інвалідом війни 2 групи, у зв'язку з чим та відповідно до вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Фактично позивач отримав від відповідача в 2004 році –160 грн., в 2005 році –330 грн., в 2006 році –330 грн., у 2007 році – 360 грн., у 2008 році –400 грн. При цьому відповідач керувався положеннями ст. 4 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", ст. 34 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік", ст. 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", ст. 58 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік".

Положення ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік" визнане неконституційним на підставі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2004 (v020p710-04) (\Ю20р710-04) від 01.12.2004 року.

Таким чином, неправомірність дій відповідача щодо виплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 09 травня протягом 2004 року у розмірі 160 гривень, встановлених ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік", а не в розмірі 740 грн. (92,50 грн. х 8), згідно ч. 5 статті 113 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 року (1058-15) , є очевидною.

Суд дійшов правильного висновку про те, що відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачеві недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни в розмірі 610 грн. (92,50 грн. х 8 - 160).

Крім того, Положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України н 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати –абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частині четвертої та частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-рп від 09.07.2007 року.

Таким чином, неправомірність дій відповідача при нарахування позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 09 травня протягом 2007 року у розмірі 360 гривень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) , а не в розмірі 3280,48 грн. (410,06 х 8) згідно абз. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 року із змінами та доповненнями, є очевидною.

Суд дійшов правильного висновку про те, що відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачеві недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни в розмірі 2920,48 грн.(410,06x8-360).

Що стосується задоволення позовних вимог за 2008 рік, то на підставі рішення Конституційного Суду України № 10-рп (v010p710-08) від 22.05.2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), у тому числі, положення п. 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, що втратили працездатність.

Станом на 01.04.2008 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, складав 481 гривню.

Таким чином, неправомірність дій відповідача при нарахуванні позивачеві щорічної грошової допомоги до 09 травня протягом 2008 року в розмірі 400 гривень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік" (107-17) , а не в розмірі 3848 грн. (481 грн. х 8) згідно абз. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.2003 року із змінами та доповненнями, також є очевидною.

Суд зробив вірний висновок про те, що відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачеві недоплачену суму щорічної грошової допомоги як інваліду війни в розмірі 3448 гривень (481 грн. х 8 -400).

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої разової грошової допомоги за 2005 –2006 роки, оскільки законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-ГУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) (ст. 34) та від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ (3235-15) "Про Державний бюджет України на 2006 рік"(ст. 30) установлено виплату цієї допомоги учаснику війни лише в розмірі 330 гривень.

Зазначені закони України, в період з 05 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу (ч. 4 ст. 17-1 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3 551 -XII), не визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 05 травня інвалідам війни.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішень Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними статтями (44, 34, 30) законів України "Про Державний бюджет України на 2005 –2006 роки"фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей 34, 30 відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2005 (2285-15) –2006 (3235-15) роки".

Таким чином, суд прийняв рішення з додержанням норм матеріального права і правильно вирішив справу в частині задоволення вимог позивача щодо сплати щорічної разової грошової допомоги за 2005 - 2006 роки.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачені Конституцією та Законами України.

Крім того, ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що "Конституційні права і свободи"гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод".

Колегія суддів вважає правильною відмову суду в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача про виплату щорічної разової грошової допомоги до 09 травня і згодна з правовим підґрунтям такої відмови.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 220-1, 224, 230, 231, 254 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, –

Касаційні скарги ОСОБА_1, Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області відхилити.

Постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.