Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 23 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року

у справі № 46/61-А (22-а-1468/08)

за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

до приватного підприємства "Катекс"

суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4

про визнання угоди недійсною та стягнення коштів

У лютому 2007 року Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Катекс", суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною та стягнення коштів.

Постановою господарського суду міста Києва від 23 квітня 2007 року позов задоволено частково. Визнано недійсним правочин, укладений між приватним підприємством "Катекс" та суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_4, шляхом обміну документами. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання правочину недійсним із закриттям провадження у справі.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, у зв’язку з чим просив скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року повністю, а постанову господарського суду міста Києва від 23 квітня 2007 року в частині відмови у застосуванні наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги щодо застосування до відповідачів наслідків, передбачених статтею 208 цього Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у червні 2005 року між відповідачами було укладено усну угоду купівлі-продажу товару, згідно з якою приватне підприємство "Катекс" придбало товари на загальну суму 2 511 грн. 60 коп., в т.ч. податок на додану вартість - 418 грн. 60 коп.

14 серпня 2001 року рішенням господарського суду міста Києва у справі №28/103 скасовано державну реєстрацію приватного підприємства "Катекс" з підстав не подання останнім до податкових органів з травня 2000 року звітів про свою фінансово-господарську діяльність.

Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість приватного підприємства "Катекс" анульовано 22 серпня 2002 року, про що свідчить відповідний Акт № 1.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

В той же час, наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання недійсними статуту, установчого договору та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності. Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його державної реєстрації та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Для застосування зазначених санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу. Закінчення встановлених зазначеною статтею строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Спірну усну угоду укладено 06 червня 2005 року та виконано цього ж дня, а позов до суду про визнання її недійсною та застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, заявлено позивачем лише 01 лютого 2007 року, тобто поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що положення, передбачені статтями 207, 208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено в частини другої статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

А тому позови про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову господарського суду міста Києва від 23 квітня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .