К-23095/08-С Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 27.10.2009 Прийняття

У серпні 2007 року Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків, з урахуванням уточнень позовних вимог, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000224320/0 від 11.05.2007 року та № 0000484320/0 від 27.08.2007 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 року у даній справі позов задоволено та визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2, п.п. 5.2.4, п.п. 5.2.10, п.п.5.2.13 п.5.2, п.п.5.3.3, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п. 8.4.1 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94) та п.п 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено виїзну планова документальну перевірку дотримання Акціонерним комерційним банком "Мрія" (після перейменування - Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк) вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 30.09.2006 року, про що складено Акт № 7/43-20/14359319 від 11.01.2007 року. Актом перевірки встановлено порушення позивачем положень п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2, п.п. 5.2.4, п.п. 5.2.10, п.п.5.2.13 п.5.2, п.п.5.3.3, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п. 8.4.1 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". У зв'язку з цим та в результаті процедури адміністративного оскарження відповідачем направлено ВАТ ВТБ Банк спірне податкове повідомлення-рішення № 0000224320/0 від 11.05.2007 року, яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 1 453 055,36 грн., з них: 862 858,02 грн. - основний платіж та 590 197,34 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У зв'язку із несплатою податкового зобов'язання ВАТ ВТБ Банк у встановлені строки, відповідачем нараховано штраф в розмірі 20% від суми податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 11.05.2007 року №0000224320/0, та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 27.08.2007 року №0000484320/0.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.п. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Закону № 334/94, заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості. Продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). У разі відчуження майна, переданого у заставу, іншими способами кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування. На підставі зазначеного Закону Банк не реалізував права на відшкодування заборгованості за рахунок страхового резерву.

Згідно до п.п.12.3.3. п.12.3 ст.12 вказаного Закону, безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після прийняття судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Кошти, отримані кредитором внаслідок завершення ліквідаційної процедури та продажу майна позичальника, включаються до складу валових доходів кредитора в податковий період їх надходження. Відповідно до зазначених норм безнадійна заборгованість позичальників ВАТ "Десна" та ТОВ "Вейс-Авто" була відшкодована позивачем за рахунок страхового резерву.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду Київської області від 07.04.2004 року ТОВ "СП "Вейс-Авто" визнано банкрутом. Постановою Господарського суду Чернігівської області від 24.04.2004 року СВАТ "Десна" визнано банкрутом.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності з боку позивача порушення абз. 5 п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В податковому повідомлені-рішенні встановлено порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", щодо віднесення орендної плати до валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між позивачем та громадянином Спектром М.Й. було укладено договір найму нежитлової будівлі, строком на 11 місяців з 30.06.2006 року по 30.05.2007 року. Який був розірваний відповідно до договору від 09.10.2006 року.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону № 334/94, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що господарська діяльність –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У відповідності до п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Судами встановлено, що витрати позивача по оренді нежитлового приміщення згідно договору найму нежитлової будівлі від 30.06.2006 р. здійснювались у зв'язку з підготовкою та організацією використання позивачем вказаного приміщення у своїй господарській діяльності. Вказане свідчить про необґрунтованість і незаконність доводів і донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток, а також про помилковість висновку відповідача про неправильне застосування судами п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Також суди дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності порушення позивачем вимог п.п. 5.2.2., п.п. 5.2.13 п. 5.2. абз. 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону № 334/94 з огляду на наступне.

Судами встановлено, що сума коштів, яка включена позивачем до складу валових витрат у 2004 році становила не менше двох (366 тис. грн.) та не більше десяти (1 830 тис. грн.) відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року і складала 371тис. грн. Сума коштів, яка включена позивачем до складу валових витрат у 2005 році становила не менше двох (564, 520 тис. грн.) та не більше п'яти (1 411, З тис. грн.) відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року і складала 707, 2тис. грн.

Відповідно до п.п.5.2.13. п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду.

Згідно п.п.5.2.2 п.5.2 ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 цієї статті, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту.

За таких обставин доводи відповідача про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства є безпідставними, оскільки дії останнього відповідали вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Безпідставним також є висновок відповідача щодо необхідності застосування механізму обчислення суми витрат на добровільне перерахування коштів у відповідності до наказу ДПА України від 31.03.2003 року №148 "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та порядку її складання" (z0281-03) , в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з яким до складу валових витрат включаються частина суми, що не перевищує суми 10 (5) % оподаткованого прибутку попереднього звітного року, зменшена на суму 2% оподаткованого прибутку попереднього звітного року, оскільки зазначений механізм обмежує максимальний розмір відповідної суми, яку можна віднести до валових витрат, тоді як згідно з п.5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до абз. "з" п.п. 4.4.2 п.4.4 ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним (керівним) органом контролюючого органу, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу).

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про помилковість тверджень податкового органу щодо завищення ВАТ ВТБ Банк валових витрат на суму 935 500 грн.

Щодо висновку відповідача про порушення судами вимог п.п.5.2.10. п.5.10. ст.5, п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 та ст.22 Закону № 334/94 слід зазначити наступне.

У відповідності до п.п.5.2.10 п.5.10. ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених п.п.8.7.1. цього Закону.

Відповідно до п.п.8.8.1. п.8.8. ст.8 Закону у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з пунктом 8.7.1 пункту 8.7. цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості відповідної групи основних фондів... При цьому орандарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

Згідно абз. 1 п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. При цьому, відповідно до п.22.2. ст.22 Закону у 2005 році по об'єктах основних фондів групи 1 до валових витрат включаються будь-які витрати, передбачені абз. 1 п.п.8.7.1. п.8.7. ст.8 зазначеного Закону, що не перевищують суму в розмірі 10% балансової вартості такого об'єкта станом на початок звітного періоду.

З огляду на те, що сума поліпшень, понесених та віднесених позивачем до валових витрат не перевищує 10%, висновок відповідача про порушення позивачем вимог Закону №334/94 при віднесенні до складу валових витрат витрат на поліпшення орендованих основних фондів групи 1 в сумі 82 527,65 грн. є безпідставним, а відтак і висновок про неправильне застосування судами вказаних норм чинного податкового законодавства.

Відповідно до акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п.8.4.1 п.8.4. ст.8 з урахуванням вимог п.п.5.3.3. п.5.3 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням вимог п.п.7.4.2 п.7.4.ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість".

Згідно з п.п. 7.4.2 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Відповідно до п.п. 5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суди також дійшли обґрунтованого висновку, що дії позивача щодо віднесення до балансової вартості основних фондів 2 групи вартості придбаних та введених в експлуатацію в II та IV кварталах 2005 року легкових автомобілів з урахуванням ПДВ та здійснення амортизаційних відрахувань відповідали вимогам Закону.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2007 року по справі № 7/29 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.