Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Суддів: Бутенка В. І.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Гашицького О. В.,

Сороки М. О.,

Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФ України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про визнання протиправними дій щодо відмови в перерахунку пенсії, зобов’язання зробити перерахунок пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2000 – 2007 роки та стягнення з відповідача 11917,56 грн. недоотриманої пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІІ групи, тому відповідно до вказаного Закону має право на перерахунок пенсії.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2008 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФ України в Центрально-Міському районі м. Горлівки щодо відмови ОСОБА_1. у перерахунку основної та додаткової пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов’язано УПФ України в Центрально-Міському районі м. Горлівки перерахувати ОСОБА_1. основну пенсію відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ч. 3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум", ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", додаткову пенсію відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ч. 3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум", ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з 11.10.2007. В частині стягнення недоотриманої суми додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за 2000 – 2007 роки в розмірі 12311,94 грн., нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, з урахуванням мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється на кожен рік Законом України "Про Державний бюджет України", стягнення основної суми пенсії за період з січня 2007 року по грудень 2007 року в розмірі 8456,15 грн. відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року постанова суду першої інстанції змінена в частині визначення дати, з якої необхідно проводити перерахунок пенсії, а саме слова "з 11.10.2007 року" замінено на "01.10.2007 року". В іншій частині постанова суду залишена без змін.

У касаційній скарзі УПФ України в Центрально-Міському районі м. Горлівки ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і відповідно до положень ст. 14 Закону № 796-ХІІ його віднесено до осіб першої категорії, а також визнано інвалідом ІІІ групи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Частиною п’ятою статті 54 Закону № 796-ХІІ передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Однак, надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильними також є висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком, який суди попередніх інстанцій застосовували під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення перерахунку пенсій та невиплати недонарахованої суми пенсій.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зобов’язали відповідача здійснити перерахунок пенсій позивачеві з врахуванням даних розмірів.

Оскільки, відповідно до вимог пенсійного законодавства, в тому числі й ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" у заявника виникає право на перерахунок пенсії з моменту звернення пенсіонера за таким перерахунком – з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що перерахунок пенсії ОСОБА_1. необхідно проводити з 01.10.2007, оскільки він звернувся за перерахунком лише 11.10.2007.

Відповідно до ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235- 239 КАС України.