К-22800/09-С Про стягнення не виплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - 20.10.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, управління праці та соціального захисту населення Луганської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Луганському районі Житомирської області про стягнення не виплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Луганському районі Житомирської області на постанову Луганського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 21 квітня 2009 року,

У вересні 2005 року позивач звернувся в суд із позовом до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення не виплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Просить стягнути на його користь з Управління праці та соціального захисту населення Лугинської райдержадміністрації кошти в сумі 3030,00 грн. за період з 01.09.2002 року по 31.08.2005 року та з управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі кошти в сумі 15150,00 грн. за період з 01.09.2002 року по 31.08.2005 року –невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , посилаючись на те, що вказані виплати виплачувались йому не в розмірах, визначених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та в кратному розмірі до мінімальної заробітної плати, а в твердих сумах встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року (836-96-п) , що призвело до порушення його прав, оскільки Закон України має пріоритетне значення перед постановою Кабінету Міністрів України, що підтверджується рішенням Верховного Суду України по аналогічній справі від 10.02.2005 року.

Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 29 листопада 2007 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2009 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач являється потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що стверджується копією посвідчення категорії 3, серія Б № 162449, виданого 25.02.1993 року Житомирською облдержадміністрацією і з 20.11.2003 року отримував пенсію за віком та проживає в с. Бовсуни Луганського району Житомирської області.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та від 20.06.2000р. № 987 (987-2000-п) , а ст. 37, 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись допомога у розмірі 2 мінімальної заробітної плати.

Згідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства. У зоні гарантованого добровільного відселення 40 % від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата. У зоні гарантованого добровільного відселення –дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим громадянам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління пенсійного фонду на користь позивача певних сум, судом не з’ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону № 796-ХІІ (796-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , від 20.06.2000р. № 987 (987-2000-п) , якими встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.