Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників сторін згідно журналу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2007 по справі № АС-04/560-06

за позовом Приватного підприємства "Торгівельний будинок "Аркада"

до Харківської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним повідомлення та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Постановою Господарського суду Харківської області від 23.01.2007 у справі № АС-04/560-06 в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Торгівельний будинок "Аркада"(далі –позивач, Підприємство) до Харківської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі –відповідач, ОДПІ) про визнання нечинним повідомлення та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій) відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було неправомірно змінено ціну укладеного зовнішньоекономічного контракту, що призвело до неповернення частини валютної виручки позивачу його контрагентом у строки, визначені законодавством.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2007 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено, скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.04.2006 № 0000152200/0 в частині нарахування пені по експортним контрактам від 15.09.2005 № 15 та від 12.12.2005 № 12 у сумі 2 739,63 грн., скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.04.2006 № 0000162200/0, від 22.05.2006 № 0000162200/1, від 12.07.2006 № 0000162200/2, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у сумі 5,10 грн.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що позивачем правомірно змінено ціну реалізованого товару, а тому валютну виручку контрагентом позивача перераховано у строки, визначені законодавством, отже нарахування усіх штрафних (фінансових) санкцій було здійснено відповідачем неправомірно.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, з підстав порушення при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу відповідача просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.08.2005 по 31.03.2006, за результатами якої було складено Акт від 19.04.2006, де зазначено про допущене порушення позивачем ст. ст. 1, 2 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"(далі – Закон України №185/94-ВР (185/94-ВР) ), ст. 16 Декрету КМУ від 19.02.1993 № 15-93, а саме неповернення валютної виручки у сумі 1 770,30 доларів США протягом 88 днів.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій № 000015220/0 та податкове повідомлення-рішення № 0000162200/0 від 28.04.2006.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень було прийнято нові, аналогічні за змістом, від 22.05.2006 № 000015220/1 та № 0000162200/1, від 12.07.2006 № 000015220/2 та № 0000162200/2.

Статтею 2 Закону України від 16.04.1991 № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність"закріплено принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки; праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Нормами ч. 4 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що нормами чинного законодавства не забороняється укладення зовнішньоекономічних договорів та внесення відповідних змін до них за бажанням сторін таких договорів, отже внесення позивачем змін до укладених ним експортних контрактів від 15.09.2005 № 15 та від 12.12.2005 № 12, зокрема відносно цін, правильно визнано такими, що не суперечить та не порушує норм законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у Підприємства порушення порядку декларування валютних коштів за експортовані товари, які не надійшли у встановленому законодавством терміни, у зв’язку із коригуванням ціни зазначених експортних угод.

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно враховано факт звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості та пені за прострочення оплати товару його контрагентом (справа № 29/74-06). Факт закриття провадження у справі № 29/74-06 у зв’язку із добровільним виконанням контрагентом позивача договірних зобов’язань, лише підтверджує відсутність у позивача неповернення валютної виручки у строки, встановлені законом.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками суду попередньої інстанції відносно того, що нормами п. 2 ст. 4 Закону України № 185/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин), передбачено що у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені ст. ст. 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми матеріального права суд апеляційної інстанції дійшов правомірних висновків відносно необґрунтованості застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, а отже, обґрунтовано скасував рішення про їх застосування.

Також, слід зазначити, що з урахуванням факту відсутності порушення позивачем строків повернення валютної виручки –відсутній і факт неправильного декларування позивачем валютних цінностей, а отже, застосування відповідачем штрафних санкцій і в цій частині правомірно визнано судом апеляційної інстанції безпідставним.

Частиною 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття своїх рішень.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Харківської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення .

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2007 по справі № АС-04/560-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.