Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ПО "Техсырье" на постанову Господарського суду Донецької області від 30.05.2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2007 року

у справі № 34/103пд (22-а-1754/07)

за позовом Красноармійського міжрайонного прокурора в інтересах держави, в особі Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Преображение"

Закритого акціонерного товариства "ПО "Техсырье"

про визнання недійсною угоди

У квітні 2006 року Красноармійський міжрайонний прокурор в інтересах держави, в особі Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Преображение", Закритого акціонерного товариства "ПО "Техсырье" про визнання недійсною угоди.

Постановою Господарського суду Донецької області від 30.05.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2007 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Закрите акціонерне товариство "ПО "Техсырье" оскаржило їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та припинити провадження у справі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.04.2005 року між відповідачами по справі було укладено договір купівлі-продажу гаража № 04/04, відповідно до умов якого ТОВ "Агрофірма "Преображение" зобов’язується передати у власність ЗАТ "ПО "Техсырье" автогараж вантажного автотранспорту, а останній оплатити товар.

Вказаний договір сторонами було виконано частково, що підтверджується даними Акта приймання-передачі майна № 1 від 07.04.2005 року, податкової накладної № 2/04 від 07.04.2005 року, рахунку – фактури № 2/04 від 07.04.2005 року, заяви про залік зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна з 19.01.2001 року податковим органом було зареєстровано заставу на все рухоме майно та майнові права відповідача-1.

Позивач дійшов висновку, що відповідачем – 1 було продано майно, яке перебувало в податковій заставі без письмового погодження з податковим органом. Крім того, позивач зазначає, що в порушення вимог статті 657 Цивільного кодексу України відповідачами не було посвідчено угоду купівлі-продажу нотаріально, а отже вказана угода укладена з порушенням вимог закону, а тому підлягає визнанню недійсною на підставі статтей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що вказана спірна угода укладена з порушенням вимог закону, зокрема, статті 657 Цивільного кодексу України, що було вставлено рішенням Господарського суду Донецької області від 17.01.2007 року по справі № 8/211пд. Відповідно до вказаного рішення між сторонами мала місце неузгодженість щодо всіх істотних умов договору, а саме не визначено місцезнаходження нерухомого майна, яке є предметом цього договору, в позові про визнання договору № 04/04 від 07.04.2005 року дійсним було відмовлено. Крім того, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо перебування об’єкту договору купівлі-продажу в податковій заставі, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 року по справі № 1-9/2005, яким положення підпункту 8.2.2. пункту 8.2 статті 8 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визнано неконституційними.

Проте, суд касаційної інстанції не може у повній мірі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Красноармійським міжрайонним прокурором в інтересах держави, в особі Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції заявлено позов про визнання недійсним договору в зв’язку з його невідповідністю вимогам закону з посиланням на статтю 207 Господарського кодексу України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження у частині позовних вимог про визнання угоди недійсною, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до положень частини 1 статті 361 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави, є однією з форм представництва прокурором інтересів держави в судовому процесі (частина 3 цієї статті).

В даному випадку Красноармійський міжрайонний прокурор Донецької області звернувся з позовом в інтересах держави, в особі податкової інспекції, проте у органів державної податкової служби відсутні повноваження щодо визнання угоди недійсною, у зв’язку з тим, що вона не відповідає вимогам закону, оскільки в даному випадку не передбачено такого правового наслідку, як стягнення в доход держави коштів, одержаних за недійсною угодою.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями ст.ст. 157, 210, 220, 222, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції,

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ПО "Техсырье" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 30.05.2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2007 року у даній справі скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно