К-5304/09 Про зобов’язання виплатити щорічну допомогу на оздоровлення - 08.10.2009 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року у справі №2-а-188/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Головного Управління праці та соціального захисту населення у Полтавської області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про зобов’язання виплатити щорічну допомогу на оздоровлення, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Головного Управління праці та соціального захисту населення у Полтавської області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про зобов’язання виплатити щорічну допомогу на оздоровлення.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2008 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року, постанова суду першої інстанції змінена. Зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість по недовиплаченій щорічній допомозі на оздоровлення за 2007 рік.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області просить скасувати зазначене вище судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнаний інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК №0141785 та посвідченням серії АД №479926. Перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, категорія 1, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент виплати.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) , якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідач при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення виходив з розміру таких виплат, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не вказані Постанови КМУ.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач повинен був здійснити позивачу виплати, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області відхилити, а постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2008 року, змінену постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.