К-22277/08 Про визнання нечинним та скасування рішення щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій - 06.10.2009 Прийняття

В січні 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго"звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою (з врахуванням уточнень позовних вимог) про визнання недійсним та скасування в повному обсязі рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги ВАТ "Дніпроенерго"обґрунтувало тим, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі неправомірно визначила та застосувала суму штрафних санкцій, а також порушила порядок прийняття спірного рішення.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 15.04.2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року, позов задоволено; визнано нечинним та скасовано в повному обсязі рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000570805/0 від 27.12.2007 року, прийняте СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу суди прийняли з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було неправильно застосовано положення пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (334/94-ВР) (далі Закон №334/94), пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000р. (далі –Закон №2181), ст. 97 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік", ст. 91 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік".

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВАТ "Дніпроенерго"за період з 01.01.2005 року по 31.12.2006 року, за результатами якої податковою інспекцією прийнято рішення №0000570805/0 від 27.12.2007 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, а саме про нарахування пені на суму податкового зобов’язання, що виникло внаслідок врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості в розмірі 49 051 009,00 грн. за порушення пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону № 334/94, ст. 97 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік", ст. 91 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік".

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції..

Згідно пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону № 334/94 платник податку –продавець зобов’язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини) попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту або відшкодованої за рахунок страхового резерву згідно з підпунктом 12.3 цієї статті, у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) суд не задовольняє позов (заяву) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсним вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

б) сторони договору у досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);

в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законодавством, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків, та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого майна.

На суму додаткового податкового зобов’язання, розрахованого внаслідок такого збільшення, нараховується пеня у розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкового зобов’язання. Зазначена пеня розраховується за строк з першого дня податкового періоду, наступного за періодом, протягом якого відбулося збільшення валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту, до останнього дня податкового періоду, на який припадає збільшення валового доходу, та сплачується незалежно від значення податкового зобов’язання платника податку за відповідний звітний період. Пеня не нараховується на заборгованість (її частину), списану або розстрочену внаслідок укладення мирової угоди відповідно до законодавства з питань банкрутства, починаючи з дати укладення такої мирової угоди.

Якщо у майбутньому (з урахуванням строку позовної давності) такий продавець звертається до суду, то він має право збільшити валові витрати на суму оскаржуваної заборгованості".

Статтею 97 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік"та статтею 91 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік"встановлено, що в 2005 та 2006 роках пеня, передбачена абзацом п’ятим підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94 стягується із розрахунку 3-кратному розміру річної облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення додаткового зобов’язання.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що діючим законодавством на платника податків (позивача) було покладено обов’язок нарахування пені, передбачений пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону № 334/94, тому він не порушив норми ст. 97 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік"та ст. 91 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", оскільки в останніх йде мова про стягнення, а не нарахування та сплату пені.

Також, відповідачем неправомірно визначено суму пені позивачу, зазначеної в спірному рішенні про застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки зазначена пеня справляється за наслідками використання платником податків прав та обов’язків, встановлених пп. 12.1.1 та пп. 12.1.2 ст. 12 Закону № 334/94, а не за порушення правил оподаткування.

Посилання відповідача на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону №2181 є безпідставним, оскільки судами вірно зазначено, що в даному випадку відсутнє право податкової інспекції застосовувати до платника податків штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до цієї норми, пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

На суму додаткового податкового зобов’язання, розрахованого внаслідок такого збільшення, нараховується пеня у розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкових зобов’язань, а тому зазначена пеня нараховується лише у розмірах, визначених законом для несвоєчасного погашення податкового зобов’язання, а не на підставі даної норми.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено факт порушення відповідачем норм Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року №327 (z0925-05) .

Посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) є обґрунтованим.

Оскільки відповідно до статті 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), стосуються вимог, зобов’язань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у статті 1 Закону.

Однак дана обставина не спростувала мотивів, якими керувались суди попередніх інстанцій приймаючи рішення на користь платника податків та не вплинула на правильне вирішення спору по даній справі.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки воно було прийняте з порушенням норм законодавства України в сфері оподаткування.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2008 року

та постанову Господарського суду Запорізької області від 15.04.2008 року залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.