Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Александровій Я.А.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2; представника відповідача - управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання призначити пенсію, яка переглядається за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2006 року й постанову апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2006 року

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду (УПФ) України у м. Ірпені Київської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання призначити пенсію.

Зазначала, що з березня 2000 року отримує пенсію за віком призначену на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (1788-12) .

Вважає, що після внесення у січні 2003 року змін до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, за наявного стажу роботи більше ніж 22 роки на посадах віднесених до категорії посад державних службовців, набула права на пенсію державного службовця.

Посилаючись на те, що у лютому 2006 року їй необґрунтовано відмовлено в призначенні такої пенсії, - просила це рішення визнати неправомірним.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2006 року позов задоволено частково. Дії пенсійного органу щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку визнано протиправними та зобов'язано повторно розглянути заяву про перерахунок пенсії. В решті позову відмовлено.

Новою постановою апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2006 року рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові скасовано і в цій частині ухвалено нове, про зобов'язання УПФ призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до статей 37, 37-1 Закону України "Про державну службу" з моменту звернення. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а новим у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з березня 2000 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) та перераховану за правилами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (1058-15) .

Також встановлено, що з 04 вересня 1969 року по 23 жовтня 1990 року позивач працювала в Міністерстві побутового обслуговування населення Української РСР, а з 17 січня 1993 року по 06 квітня 1994 року в Українському державному управлінні по забезпеченню спецодягом.

Присягу державного службовця ОСОБА_1 не приймала, ранг державного службовця їй не присвоювався.

Суд першої інстанції задовольнивши позов частково, а апеляційний суд задовольнивши вимоги у повному обсязі, виходили з того, що спірні відносини врегульовані статтями 37, 37-1 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону від 16 січня 2003 року, за змістом яких ОСОБА_1 набула право на пенсійне забезпечення державного службовця, оскільки більше 20 років працювала на посадах віднесених до категорій посад державних службовців.

З такими висновками погодитися не можна.

Відносини щодо соціального захисту державних службовців, зокрема й основні питання пенсійного забезпечення врегульовано Законом України "Про державну службу" (3723-12) .

Відповідно до частини другої статті 37 Закону, в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії за віком, право на пенсію державних службовців мали особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років.

За змістом наведеної норми обов'язковою умовою призначення пенсії за правилами Закону України "Про державну службу" (3723-12) було досягнення пенсійного віку на посаді державного службовця. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" від 16 січня 2003 року №432-ІУ (432-15) частина друга статті 37 Закону України "Про державну службу" викладена в новій редакції із зазначенням, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. Законом №432-ІУ (432-15) Закон України "Про державну службу" (3723-12) доповнено статтею 37-1 за змістом частини першої якої у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Пунктами 1,2 Прикінцевих положень Закону №432-ІУ (432-15) встановлено, що він набирає чинності з дня його опублікування, а передбачений ним порядок перерахунку пенсії поширюється на пенсіонерів, яким пенсія державних службовців призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу" (3723-12) .

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що окрім необхідного стажу визначальним для призначення (перерахунку) пенсії за правилами Закону України "Про державну службу" (3723-12) є набуття особою статусу державного службовця з дня набрання чинності Законом, тобто з 28 грудня 1993 року.

Позивач такого статусу не набула, а тому правові підстави для призначення і перерахунку пенсії державного службовця відсутні.

Оскільки обставини справи встановлені судами повно і правильно, однак юридична кваліфікація виниклих правовідносин помилкова, то рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового, про відмову у задоволені позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області задовольнити.

Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 05 травня 2006 року й постанову апеляційного суду Київської області від 03 серпня 2006 року скасувати.

Постановити нове рішення, про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.