Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Маринчак Н. Є.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007р. у справі № 46/388-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Курені"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва,

за участю Прокуратури Оболонського району м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та рішення,

за участю представників:

позивача – Буділовський М. М.,

відповідача – Вакуленчик І. Л.,

Прокуратури Оболонського району м. Києва – не з’явились,

Генеральної прокуратури України – Атаєва Д. К.,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Курені" подано позов про: визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 09.06.2006р. № 0000033500/0 та від 17.08.2006р. № 0000033500/1 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 4483948 грн., в т. ч. 2241974 грн. основного платежу та 2241974 грн. штрафних (фінансових) санкцій, від 09.06.2006р. № 0000043500/0 та від 17.08.2006р. № 0000043500/1 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 966870 грн., визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 509256 грн. та зобов’язання сплатити цю суму, а також штрафні (фінансові) санкції в розмірі 509256 грн.; визнання недійсним рішення про результати розгляду первинної скарги від 17.08.2006р. № 18690/10/25-008.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.11.2006р. у справі № 46/388-А у позові відмовлено повністю.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що ввезені позивачем матеріали та обладнання обліковувались як витрати на капітальне будівництво та будівельні матеріали, а не як об’єкти основних засобів; ці матеріали та обладнання не є закінченими пристроями, які можуть окремо виконувати свої функції, а тому основними засобами бути не можуть; законодавством не передбачено віднесення обладнання і матеріалів, які ввезені позивачем, до основних фондів; за ввезення матеріалів та обладнання на митну територію України позивач податку на додану вартість не сплатив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007р. постанову від 13.11.2006р. по даній справі скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вантаж, переданий іноземним учасником до статутного фонду позивача для формування його цілісного майнового комплексу та переміщений через митний кордон України, підпадає під визначення основних фондів і не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу та доповнення до неї в яких просить його скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 139 ГК України, пп. 3.2.8. п. 3.2. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. пп. 8.2.1., 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Присутній в судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України вимоги касаційної скарги підтримав.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу та доповнені до неї просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін, вважаючи її такою, що прийнята з дотриманням вимог законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та Генеральної прокуратури України, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень став акт Державної податкової адміністрації у м. Києві від 29.05.2006р. № 19/35-30/21548624 про результати невиїзної документальної перевірки з питань дотримання правових відносин з приватною компанією "Баніта Лімітед" (BANINA LIMITED, Великобританія) за період з 01.07.2003р. по 31.12.2004р. в якому зазначено про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 2241 974 грн. та завищення бюджетного відшкодування на загальну суму 966870 грн. у зв’язку із ввезенням на митну територію України обладнання та матеріалів як внеску до статутного фонду, які не є основними фондами.

Додатково судами встановлено, що приватною компанією "Баніта Лімітед" зроблено внесок в статутний фонд позивача на загальну суму 16786210 грн. 76 коп., який складається з обладнання та матеріалів, детальний опис яких міститься в пп. 6.2.2. статуту позивача, частка вказаної компанії в статутному фонді останнього складає 50 відсотків.

Згідно ч. 3 ст. 139 ГК України основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Відповідно до абз. 1 пп. 8.2.1., пп. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно пп. 3.2.8. п. 3.2. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (станом на момент здійснення спірних господарських операцій) не є об’єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України.

З аналізу зазначених норм слідує, що в даному випадку внесок приватною компанією "Баніта Лімітед" обладнання та матеріалів, які використовувались для спорудження основних засобів першої групи в статутний фонд позивача підпадає під визначення основних фондів та не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

За вказаних обставин, зважаючи на перегляд судових рішень в межах касаційної скарги, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є вірним, постанова ним прийнята відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007р. у справі № 46/388-А – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.