Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі: Каліушку Ф.А.

представники сторін в судове засідання не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 09.02.2004 по справі № 9/129

за позовом Дочірнього підприємства "Санрей"

до 1. Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції"

до 2. Відділення державного казначейства у Кіровоградському районі

про стягнення з бюджету заборгованості по ПДВ

ДП "Санрей" звернулося до суду із позовною заявою про зобов’язання відповідача на протязі семи банківських днів перерахувати на р/р 26007000538001 в АКБ "Надра" МФО 323624 суму 57 286,14 грн. (41 694,80 грн. - основного боргу; 3 089,75 грн. - штраф у розмірі 120 відсотків ставки НБУ; 1 041,80 грн. - пеня в розмірі 3% річних; 11 459,79 грн. - понесених збитків).

Підставою позову є порушення передбаченого законом права підприємства на отримання з державного бюджету України надмірно плаченого ПДВ протягом 30 календарних днів з дня подання розрахунку відповідно до ч. 5 пп. 7.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", за якою платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплаченого податку.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2003 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП "Санрей" ВАТ "Кіровоградхарчопром" 44 998,40 грн. бюджетної заборгованості, у т. ч. 41 694, 80 грн. - податку на додану вартість та 3 303,60 грн. - нарахованих процентів. В іншій частині позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, задовольняючи вимоги в частині стягнення процентів мотивував рішення пп. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якою визначено, що на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент їх виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.11.2003 по справі № 22/128а - рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2003 змінено, викладено абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції: "стягнути з Державного бюджету України на користь ДП "Санрей" ВАТ "Кіровоградхарчопром" 44 998,40 грн. бюджетної заборгованості, у т. ч. 41 694,80 грн. - податку на додану вартість за квітень 2002 року". В решті рішення залишено без змін.

Апеляційний господарський суд, відмовивши позивачу в стягненні нарахованих процентів, керувався Порядком відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72 зі змінами та доповненнями від 21.05.2001, а не самим Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , де чітко зазначено в пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7, що на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки НБУ, встановлених на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2004 по справі № 9/129 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.11.2003 в частині відмови у стягнення процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості скасовано, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2003 - залишено в цій частині без змін. В іншій частині рішення Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2003 залишено без змін.

Вищим господарським судом України визнано, що місцевим господарським судом правомірно застосовано до спірних правовідносин норм чинного законодавства. А отже відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції помилково застосовані норми матеріального і процесуального права. А отже, постанова апеляційного господарського суду в частині відмови в стягненні відсотків визнано такою, що підлягає скасуванню та залишенню без змін рішення господарського суду.

Не погодившись із постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2004 по справі № 9/129, Кіровоградська об’єднана державна податкова інспекція (далі – ОДПІ), подала заяву про перегляд за нововиявленими обставинами зазначеної постанови, яку просить скасувати та відмовити в позові, обґрунтовуючи тим, що судами невірно надана юридична оцінка тому факту, що при проведенні перевірки позивача було виявлено включення до податкового кредиту витрат, підтверджених податковими накладними, оформленими з порушенням пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заявник звертає увагу на те, що дійсний стан виконання своїх зобов'язань згідно свого особового рахунку у справу №9/129, та 14.11.2006 на дату розгляду його скарги на бездіяльність, ДП "Санрей" не повідомило. Тобто про фактичне використання (відшкодування ) ПДВ в послідуючій діяльності не повідомив, і відповідно вважається таким, що діє недобросовісно.

Посилаючись на Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України №276 від 18.07.2005 (z0843-05) , що за даними особових рахунків за всі попередні роки, які не спростовані, доводять, щопроведення зменшення зобов'язань в рахунках, тобто фактичне відшкодування ПДВ – відбулось на його користь. Тобто, вважає заявник, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. А відсутність надмірної сплати податку на додану вартість за звітний період не заперечувалась позивачем та не спростована судами першої та апеляційної інстанцій.

Позивач заперечення на заяву не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи заяви, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 "Про податок на додану вартість" (зі змінами в редакції Закону № 2505 від 25.03.2005) –суми не відшкодовані платнику податку та протягом визначеного в цьому пункті строку вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент їх виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд, відмовивши підприємству в стягненні нарахованих процентів, керувався Порядком відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72 зі змінами та доповненнями від 21.05.2001, а не самим Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , де чітко зазначено в пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7, що на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки НБУ, встановлених на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення, суд касаційної інстанції погоджується із висновком Вищого господарського суду України про правомірність висновку суду першої інстанції: "твердження відповідача не є підставою для відмови у задоволенні вимог позивача щодо сплати відсотків, оскільки Закон не пов'язує їх виплату з причинами виникнення заборгованості".

Отже встановивши бюджетну заборгованість, суд першої інстанції обґрунтовано, з урахуванням сум сплаченого податку у спірний період, застосував порядок відшкодування з бюджету податку на додану вартість, оскільки такий порядок встановлено вищенаведеними нормами Закону при виникненні у звітному періоді від'ємного значення суми.

При цьому Вищий господарський суд України дійшов вірного висновку про те, що господарським судом першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної юридичної оцінки та інших наявних у справі доказів відмовлено позивачу в стягненні збитків та 3% річних з яким погоджується позивач.

Суд касаційної інстанції відхиляє порушені податковою інспекцією питання щодо порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки ці посилання є по суті запереченнями щодо оцінки судами доказів по справі, а згідно імперативних вимог ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. А отже касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази та додатково перевіряти наявні у справі докази.

Таким чином, на спростування заперечень заявника необхідно зазначити, що відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" судами правомірно застосовані до спірних правовідносин норм чинного законодавства, а отже, постанова апеляційного господарського суду в частині відмови в стягненні відсотків, Вищим господарським судом України правомірно визнана такою, що підлягає скасуванню та залишенню без змін рішення господарського суду.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу заявника на те, що відповідно до норми ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано. Заявником не підтверджено жодної із зазначених норм ст. 245. Отже зазначена позиція заявника є помилковою, а тому безпідставною.

Відповідно постанова Вищого господарського суду України від 09.02.2004 по справі № 9/129 скасуванню не підлягає, як така, що винесена за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. А заява Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 09.02.2004 по справі № 9/129 висновків судів не спростовує.

Керуючись ст. ст. 160, 220, 250, 252, 253 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Заяву Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про перегляд за нововиявленими обставинами залишити без задоволення.

Постанову Вищого господарського суду України від 09.02.2004 по справі № 9/129 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.